Вечір — зустріч з воїнами Афганцями

Тема Час і досі не загоїв рану — цей одвічний біль Афганістану

Мета. Ознайомити учнів з трагічною сторінкою нашої історії, виховувати повагу до учасників військових подій в Афганістані, розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.

Обладнання. Напис із назвою вечора «Час і досі не загоїв рану — цей одвічний біль Афганістану», плакати: «Наш біль — Афган», «Як довго ця війна тривала», «І пам’ять серця, і вічний смуток», «І біль священний ділимо навпіл», портрети воїнів-інтернаціоналістів району, що загинули в Афганістані.

На вечір запрошені воїни-інтернаціоналісти села, сільський голова, інші гості, старшокласники.

Вчитель історії Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів.

Очі туманить ядуча сльоза,

Руки скувала утома,

Палить їй душу афганська гроза —

Син не вернувся додому.

В неї він був ясночолий, як світ,

Сонячно так усміхався,

Ще й двадцяти не було йому літ,

Юним навік і зостався.

Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля,

Скільки ж вас не вернулись з війни?

Скільки гибіє ще у неволі?

…Роки летітимуть, мов журавлі,

Та не полегшає втрата,

Доки ходитиме по землі Мати солдата.

Цими словами ми починаємо вечір пам’яті присвяченій річниці виводу військ з Афганістану, який називається

Всі. Час і досі не загоїв рану — цей одвічний біль Афганістану.

ВЕДУЧА. Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне.

Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила?

Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?

Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам’ять, від чого стікає кров’ю твоє наболіле серце?

Не йдуть, з пам’яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам’ять свої жалобні сторінки. Вшановує держава твої подвиги, віддаючи належне твоєму героїзму. Так чому ж біль на твоєму обличчі, біль у твоєму серці?

.

Ведучий. Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти — своїх чоловіків і батьків.

Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам’ятати, що серед і нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.

На сьогоднішню зустріч ми запросили очевидців тих лихоліть. Це наші односельці, воїни-афганці. Ковеля Володимира Васильовича, Колесника Віктора Петровича. Взагалі з нашої сільської ради проходили військову службу в Афганістані ще двоє односельців це Колесник Олександр Петрович та Дмитренко Володимир Дмитрович

Ведучий. Посивіли завчасно хлопці-афганці ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль одне одного. їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.

.

Ведуча. Афганістан був і залишається незаживаючою раною.

У виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані брали участь…

Ці імена навічно вписані в літопис нашої пам’яті.

.

Ведуча.

Пам’ять ожива вогнем пекучих ран

Ніколи не забути нам тебе, Афганістан.

Від імені мами, що не діждалась сина,

Від імені дочасу посивілої дружини,

Від імені батька, що мовчки сумує,

Від імені сина твого вже, солдате,

Благаю, кричу я — війні вже повік не бувати.

.

Ведучий. Скажіть, будь-ласка, як у пеклі війни, в екстремальних ситуаціях трансформуються такі поняття, як честь, порядність, милосердя? Чи існують вони там?

Загострюються чи зникають зовсім?

.

Ведуча. Слава вам, воїни-афганці! Низький уклін від усіх земляків.

.