Велике кохання маленьких людей

Твір по оповіданню А. П. Чехова «Дама із собачкою». Безумовно, кохання — найясніше і прекрасне почуття. Але життя у суспільстві накладає на людину обмеження і заборони, покликані направити могутню стихію любові в спокійне сімейне русло, де пристрасть узаконена і стає лише одним з елементів повсякденного життя. У Росії в той час, коли жив і творив Чехов, були дуже сильні патріархальні поняття про кохання і шлюб. Вважалося цілком нормальним одружуватися не по любові, а або по «розумному розрахунку», або за домовленістю батьків, або з якихось інших міркувань життєвого здорового глузду. Однак прожити без кохання або ж загнати у тісні рамки живе вільне почуття далеко не просто. Якщо людину, обділену коханням, не поглинали цілком інтереси практичної або духовної властивості, то в якийсь вона з болісною гостротою відчуває безглуздість і безцільність життя. Їй стає страшно і нудно жити лише для того, щоб — за словами Пушкіна — благополучно «померти посередині дітей, плаксивих бабів, та лікарів».

Чехов у своїй Творчості приділяв величезну увагу світу складних, найчастіше непередбачених рухів людської душі і особливо почуттю любові. Герої оповідання Чехова «Дама із собачкою» живуть спокійним і розміряним життям, що вже давно визначилося, придбало цілком завершену форму, а в перспективі у них — повільне старіння. У їхньому житті немає місця сильним пристрастям, у ніх нічого не відбувається. Нудно! Героїня їде на море лише тому, що у суспільстві прийнято їздити на море. Вона, як сотні інших, старанно відпочиваючих жінок, виконує запропонований ритуал: прогулюється по набережній, гріється на сонце, дихає корисним морським повітрям. Гуров живе так само розмірено і нудно. Правда, він час від часу дозволяє собі «маленькі витівки», щоб якось скрасити свої сумовиті сірі будні у сім’ї, що завжди була йому чужою. Він зраджує дружині, яку не кохає, та й ніколи не кохав, одружившись, швидше за все, щоб бути «як усі». Його зради — аж ніяк не романтичні пригоди, вони — частина все того ж рутинного порядку. Любовний зв’язок Гурова і Ганни Сергіївни представляється обом чимсь випадковим і скороминущим, хоча жінка вперше зрадила чоловікові і щиро переживає це.

Проте, цей «південний» роман вносить у їхнє існування пожвавлення: героїв, немов дітей, залучає те, що любовний зв’язок відноситься до сфери заборон, над ними тяжіє поняття, що притягає, «не можна», і вони не замислюються про наслідки. Але ця начебто ні до чого не зобов’язуюча гра поступово переростає у серйозне почуття, а час літнього відпочинку вже підійшов до кінця. Хоча їм і шкода розставатися один з одним, вони впевнені, що впораються із собою і забудуть курортний роман. Але нове кохання сильніше зам них, взагалі ж, слабких і безвладних людей. Гуров нічого не може із собою робити і відправляється у містечко, де живе його «дама із собачкою». Він ні на що не сподівається, але при зустрічі з Ганною Сергіївною довідається, що і вона тужила за ним, марне намагаючись його забути. Геніальність Чехова саме в тім, що він із приголомшливою переконливістю показує нам кохання людей самих звичайних і нічим не примітних, «маленьких».

Ганна Сергіївна і Гуров — пересічні і нудні люди. Вони не мають сил подолати ні кохання, ні життя, і їхній зв’язок так і залишається звичайним зв’язком, тому що вони не в змозі не розірвати свої відносини, не вступити один з одним у законний шлюб. Гуров боїться своєї дружини, а Ганна Сергіївна не хоче ранити свого чоловіка. Однак насправді не це головне. Ми розуміємо, що їх обох утримує страх змінити звичний спосіб життя. Вони продовжують час від часу зустрічатися, щоб «урвати» у життя крупицю щастя, але це щастя не справжнє. Справа в тому, що вони бояться справжнього життя. Чехов залишає кінець оповідання відкритим, він не показує читачеві, як кохання його героїв неухильно поринає у болото вульгарної повсякденності, але при цьому неважко здогадатися, що розказана їм історія не може мати іншого кінця.