Вічна ДЕРЕВСЬКА
Вічна Деревська
Неначе лебеді, ви ранньою весною
Із вирію вертаєте в наш край,
Де вас чекає місто над Сулою,
Бо тут і пам’ять, смуток ваш і рай.
Була велика зграя лебедина,
Були тут вірні дочки і сини,
Й розтанула, як ніг, жадана днина,
Лишивши мамі пасмо сивини…
І різні всім судилися дороги,
Прощалися — вже сестри і брати.
Вклонялися всі Матері й порогу,
Й поринули, вже рідні, у світи…
А мати сива — чайкою, в тривозі
Стирала крила, билася в журбі…
— О, як вони, ріднесенькі, в дорозі, —
І місця не знаходила собі…
А тут — малі і немічні, і хворі,
О, дай їм Бог здоров’я
В біді учора, а сьогодні — в горі,
— Колись про їхні долі розкажу…
Вона — Зоря, Легенда і Мадонна!
Усім по крихті — серце віддала.
Душа — криниця: чиста і бездонна,
Взамін собі нічого не взяла.
І на олтар життя своє поклала,
Її любов — нетлінна і свята.
Для діток щастя в Господа благала,
В самої ж доля… Ой, не золота…
Вона добра насіяла немало,
Усіх, мов сонце: гріла й берегла,
І для усіх ЛЕГЕНДОЮ вже стала!
Та ні! Вона — такою і була!
Сьогодні в пояс кланяємось МАМІ,
Бо рід її — мов мудрості ріка.
Її ім’я — не висохне з роками, —
Вона ж бо вічна — МАМА ДЕРЕВСЬКА.
Вічна ДЕРЕВСЬКА