Відлуння громадянської війни в новелах Григорія Косинки

Справжнє прізвище — Стрілець. Народився в с. Щербанівка Обухів-ського району Київської області в родині бідних селян. З 14 років переїхав жити до Києва. Рано почав працювати: чистильником взуття, канцеляристом. Закінчив вечірні гімназійні курси. Брав участь у громадянській війні. Протягом 1919-1922 рр. навчався в Київському інституті народної освіти. Був членом літературного угруповання «Ланка»-МАРС. Був репресований і розстріляний. Прозаїк. Автор новел та оповідань, написаних в імпресіоністичній манері (увійшли у збірку «На золотих богів»). Тема багатьох творів — показ ситуації, що склалася в Україні після перемоги більшовиків, драми людей, які повірили новій владі, а потім розчарувалися в ній. Ім’я Григорія Косинки належить до імен митців так званого «розстріляного відродження», чий талант розквітнув у 20-х роках XX століття, але йому не довелося розвиватися, оскільки він був придушений радянською тоталітарною системою.

Г. Косинку було заарештовано й розстріляно як «ворога народу» у 1934 році. Не стало одного, без перебільшення, з найкращих новелістів свого часу. Саме його Василь Стефаник назвав «своїм сином з Дівич-гори», саме він був гідним продовжувачем традицій класичної української літератури, які зумів вдало поєднати з модерними спрямуваннями.

Новела «В житах» — другий твір Григорія Косинки, один із його найулюбленіших. Саме його автор найчастіше читав перед слухачами. Це пройнятий оптимізмом, вихоплений із життя епізод, світлий промінь серед похмурої дійсності. Корній — дезертир, що переховується вже другий рік. Серед природи, де він знаходить короткий відпочинок, немає горя і крові. Дезертир прислухається до «пісні поля», спо стерігає за різнобарв’ям степу, розмовляє із сонцем. Важке існування, сповнене небезпек наче десь далеко, ніщо не віщує лиха. І тільки душа в якомусь чеканні, в передчутті перемін. Кульмінація твору — зустріч героя із «загубленою в житах своєю долею», коханою Уляною. Це реальне життя нагадує про себе. Але Корній «п’яний сьогодні в житах», він ловить коротку мить радості, ловить мить життя, яке, можливо, завтра обірветься. Думаю, що ідея новели — пошук життєвої гармонії, до якої кожен прагне по-своєму.

Мотив громадянської війни звучить і в оповіданні «Фавст». Український народ одержимо, як Фауст із трагедії Й. В. Гете, шукав життєвої істини на кривавих шляхах революції. Європейський Фауст, як відомо, не знайшов тієї істини, але залишив людям спрагу шукань. Таким постає в новелі «Фавст з Поділля» — Прокіп Конюшина, шукання істини якого закінчується божевіллям і смертю в більшовицьких застінках.

На мою думку, у творі порушено дві важливі проблеми. Перша — це «муравйовщина» — одна з найбільш кривавих сторінок в історії України. Програми, що впроваджувалися радянською владою, дуже дорого коштували українському народові. «Більшовицька політика — це тюрма для людей», — до такого висновку повинен дійти читач новели. Друга проблема виражена в згаданому в новелі рядку: «Сліпе село лютус, а Україна кров’ю харка». Дійсно, люди часто були «сліпими», бо не бачили чітких орієнтирів, ставали до боротьби стихійно, що призводило до трагічних наслідків. Фінал твору символічний: герой гине в більшовицькій в’язниці, так само вмирає нація, потрапивши в «пастку» поневолювачів. Тривалий час твори Григорія Косинки вважалися «ворожими», оскільки кидали відверті звинувачення радянській системі, утверджували право людини бути Особистістю, а народу — незалежним.

Г. Косинка як художник досяг «своєї сили» в середині 20-х років XX століття. Форма його творів набувала реалістичної «чистоти», а зміст їх, виростаючи з окремих життєвих мотивів, ставав всеохо-плюючим (М. Наєнко). Його новели — «Фавст» (1923) і «Гармонія» (1933) є художніми роздумами Г. Косинки про драматичні випробовування людини й народу в добу післяреволюційного перевороту 1917-го року. Василя Гандзюку (оповідання «Гармонія») було заарештовано і кинуто до муравйовської в’язниці. Василь — несвідома частина українського селянства («… Не гаразд розуміє він, що воно визначає — нація? Справді, якої він нації?»). Проте у в’язниці він починає розуміти жорстокі ази більшовицької ідеології.

В оповіданні «Фавст» Прокіп Конюшина постає як особистість, що увібрала в себе виразно національні-риси. Він мріє про справжню волю для свого народу. Хоч його і заарештували муравйовські карателі, він проголошує: «Пам’ятайте: сотні поляжуть, тисячі натомість стануть до боротьби». Для художньої мови Г. Косинки характерні лаконізм усної оповіді, образні фразеологізми, опертя на ситуації, взяті з народних джерел.

Письменник постає репрезентантом національної стихії, в якій передається найтонший порух душі українця. У нього переважає епічно-драматичне начало з залученням ліричних барв. Разом із смертю Г. Косинки практично урвався в українській прозі художній напрям суто реалістичного, драматичного осмислення життя. Його відродження почнеться через три десятиліття в творчості окремих прозаїків-шістдесятників (насамперед — Григора Тютюнника). Тоді ж буде започатковано й процес поступового повернення в літературу й гідного й чесного імені Григорія Косинки.