Відображення емігрантського життя в оповіданнях Теффи

Оповідання «Ностальгія» і «Маркита» ставляться до емігрантського періоду життя письменниці й написані в 20-е роки у Франції, коли «російське беженство» змушено було пристосовуватися до нових умов і шукати кращої частки. Теффи й сама пройшла через всі «принадності» емігрантського життя й знала про неї практично все. Подібно іншим російським художникам, що покинули батьківщину після Жовтневої революції, вона стала своєрідним літописцем життя росіян визгнании. Збереглася проблематика її добутків, всі так що само змушували читача глянути на себе як би з боку й побачити свої пороки, але змінився загальний погляд на людину, ставши більше м’яким і розуміючої. Теффи співчувала товаришам на нещастя, хоча ніколи не прагнула до їхньої ідеалізації. Вона не приховувала ні дурості, ні обмеженості своїх персонажів, ні їхнє небажання відчути себе частиною великого миру. Але, з іншого боку, у її оповіданнях додалося смуток, якоїсь м’якості й розуміння людських слабостей Оповідання «Ностальгія» уписує новелістику художниці в загальний контекст російської закордонної літератури 20-х років, у якій тема туги за втраченою батьківщиною була однієї з ведучих Подібні добутки можна зустріти практично у всіх літераторів тої пори.

Колишні сатириконци, Сашко Чорний, П. Потьомкін, В.

Горянский, Дон Аминадо й ін. , кожного по-своєму розповіли про ностальгію. Теффи поділила невелике оповідання на чотири фрагменти. У них сполучається загальний погляд на життя й ностальгію з конкретними епізодами. При розборі оповідання варто звернути увагу учнів на те, що в перших двох фрагментах авторська точка зору переважає, хоча оповідання по стилі більше нагадує діалог, куди вписуються репліки різних людей. Це як би задушевна розмова на загальну тему ностальгії.

Авторові, що веде оповідання від першої особи, доводиться не тільки відповідати співрозмовникам, але й узагальнювати їхньої думки. Характерно, що авторський погляд не дається з боку, письменниця й себе включає в число тих, хто страждає від туги за Росією.

Звідси часта зміна займенників «я» на «ми». Емоційність авторських міркувань підкреслюється синтаксичним ладом оповідання. Теффи використовує коротку фразу, виділяючи її й намагаючись тим самим додати додаткове значення словам. Ту ж функцію виконують і численні повтори слів і синтаксичних конструкцій: «Ні в що не віримо, нічого не чекаємо, нічого не хочемо Умерли Боялися смерті більшовицької — і вмерли смертю тут. От ми — смертю смерть поправшие» У другому фрагменті тональність оповідання трохи змінюється: зникає патетика, з’являються задушевні інтонації. Мир ділиться на «тут», тобто у Франції, і «там» — у Росії. Ці дві реальності протипоставлені один одному як раціоналістичне й щиросердечне, що йде від самого серця.

Третій і четвертий фрагменти — це конкретні епізоди чужих доль, але в кожному випадку упор робиться на типове, а не індивідуальне В емігрантській творчості Теффи в цілому й у даному оповіданні зокрема «питома вага» комічного початку значно зменшується, змінюється характер сміху, що стає більше приглушеним, з явною домішкою сумуй. І в «Ностальгії» комізм має другорядне значення, перетворюючись те в добру посмішку, коли автор слухає розмову старої няньки з «француженкою куховаркою», те в гірку усмішку, коли передає слова » аптекаря, щоприїхав з півдня Росії,», що запевняє, що найбільше через два місяці «більшовизму кінець». Завершальне оповідання фрагменти перекладають загальні міркування й висловлення в конкретне русло.

Варто звернути увагу хлопців на те, що тут відкриваються різні долі, але немає жодного ім’я, що надає оповіданню особливий характер. Займенник «ми», використане в першому фрагменті, містить у собі всіх емігрантів. Всі ці несхожі один на одного люди поєднуються у своїй тузі за батьківщиною В оповіданні «Маркита» представлений інший погляд на еміграцію. Він більше типовий для закордонного періоду творчості письменниці і являє собою епізод з життя молодої емігрантки, змушеної співати в російському кафі, щоб прокормити себе й маленького сина (тематика ріднить його з оповіданнями «Валячи», «Доктор Коробки», «Рюлина мама», «Вибір хреста» і ін. ). Епізод рядовий і нічим не примітний, але що дозволяє розповісти про людину — одному з багатьох. Це характерно для всієї новелістики художниці, у якої завжди в центрі оповідання виявлявся герой — людин з маси. Оповідання, як і більшість подібних, повний побутових деталей і точних характеристик діючих осіб В «Марките» автор уникає прямих оцінок що відбуває, але цілком виразно виражає своя думка через деталь.

Можна запропонувати хлопцям описати місце дії й звернути їхню увагу на подробиці. Перед нами як би замальовка з натури: дія розвертається в теперішньому часі, і читач разом з автором попадає в кафі. Відчуття причетності створюється за допомогою вказівки на заходи в першій же фразі оповідання («Задушливо пахнуло шоколадом, теплим шовком платтів і тютюном». Декількома точними штрихами передана атмосфера саме російського закладу: автор обертає нашу увагу на те, як їдять відвідувачі («квапливо, щиро й жадібно»), що офіціантки — «всі губернаторські дочки» (221).

Нарешті, погляд звертається до сцени, де один виступаючий поміняє іншого. Комізм виражається в іронічному описі артистів, яких такими змусила стати доля На загальному тлі історія знайомства співачки Сашеньки й багатого татарина сприймається як щось типове. Автор і неї вписує в іронічний контекст що відбувається, що підкреслюється репліками героїв. Коверканние слова мовлення татарина («Я людина дикий, а вона мене тепер як родич, вона мене як пелемянник»), єврейські інтонації «циганської співачки» Раечки Блюм («Так якщо ви не лопніть, так ця чайна сама лопне»), дитяче мовлення Котьки — все це надає происходящему комічний відтінок Теффи була майстром психологічного аналізу. Не випадково всесвітньо відомий режисер Н.

Н. Евреинов, в 30-е роки поставивший кілька п’єс художниці в Російському театрі Парижа, писав про неї у своїх спогадах, що «ніхто, як Н.

А. Теффи», не міг «однією фразою винести вирок своєму героєві, буквально пригвоздить його точною, ємною й смішною характеристикою, що персонаж давав собі сам». Однієї з характерних рис психологізму Теффи було те, що вона рідко зверталася до внутрішнього мовлення героїв. Але, не використовуючи цієї можливості, художниця змогла опосередковано виразити переживання Сашеньки. Читач співчуває її прагненню влаштувати свою аж ніяк не легке життя, але в той же час не приймає її кокетства, що виглядає смішним. Важливо пояснити учням, що автор не засуджує свою героїню, а співчуває їй.

Коли Сашенька вертається з пізнього побачення й бачить плачучого сина, вона й сама плаче. Ці сльози очищають її душу й змушують читача простити її безневинний флірт Звичайно, знайомство з одним або двома оповіданнями Н.

А. Теффи на уроці по позакласному читанню ніяк не вичерпує своєрідності її творчості, але дає можливість звернути увагу хлопців на талановитого майстра слова й мудрої людини. Перед нами тонкий художник, що пізнав людську натуру, що вміє в невеликому по обсязі добутку так представити героя, що ми вже ні з ким його не поплутаємо. Дурненька Олечка Рожева, безіменна куховарка, який ніщо не подобається у Франції, співачка Сашенька — всі вони (і багато хто, багато інших героїв оповідань) торкаються нашої душі, не залишають байдужими, змушують співпереживати й, у підсумку, задуматися осебе. Вивчення новелістики Теффи в школі представляється досить важливим, тому що знайомить учнів із цікавою й значимою сторінкою російського мистецтва XX століття