Вінок кохання

«Вінок кохання»

Кохання

Дитя природи — Мавка Лісова,

Родилась я у пристрасті любові,

Де кожен подих танув у півслові,

Хоча в любові зайві всі слова

Я проросла з надією любити,

Горіти, а не тліти день за днем,

Не з тим, що греблю рве, не з диким пнем,

Я так хотіла в небеса злетіти.

Із милим вдвох цей пристрасний танок,

Любові, болі і розчарування,

Дарую друзі вам своє кохання,

Воно заплетене у дивний цей вінок.

Любов до природи

Ця перша квітка неземної вроди,

У ній любов до матінки — природи

Мене Природа — матінка взяла

Рукою ніжною у лагідні обійми,

Сказала світові — дитя моє зігріймо,

В життя крізь бурі й зливи повела.

Там, де цвіркун в траві співав свою сонату

Моя душа у хмари полетіла,

І раптом думка в серці проясніла,

Що бути вільним більше, ніж багато

Як не любити гори і ліси,

Степи, річки, озера, водоспади,

Дніпровське плесо і смерекові Карпати,

Як не тонути в пахощах краси

Любов до батьків

А друга квітка із вінка узята,

Любов моя до мами й тата

Вони для мене — світочі життя,

Які збирають на світанку роси,

Вже посивіли мами довгі коси,

Але назад немає вороття

Коли, схилившись над роботою, ночами,

Наспівує вона своїх пісень,

Я розумію це — щасливий день,

Як чуєш ти благословення мами

А коли руки батька золоті,

Щодня ведуть до школи внука,

Мене чомусь тривожить давня мука,

Чому батьки не в церкві? Це — ж святі.

Любов до рідної землі

А третя квітка на чарівнім тлі —

Моя любов до рідної землі

Все тлінне в нашому житті,

Та Батьківщина лиш єдина,

Ця солов’їна Україна,

До неї всі ведуть путі.

Весною яблуні цвітуть,

Мені здається, що то хмари,

Безмежні українські чари

Тебе на кожнім кроці ждуть

Нехай розп’ята на хресті,

Але для мене невмируща,

Святопоклонна, щира, суща,

Любов безмежна у житті

До тебе, матінко моя,

Цей дух ніколи не загине,

Моя прадавня берегине,

Ти — шум полів і пісня солов’я.

Любов до життя

Хоч важко часом, та борюсь я вперто,

Любов життя — ось квіточка четверта

Я чула десь у місті Н,

Дитина зашморг затягнула,

Цього б я краще не почула,

А краще б не було цього у місті Н.

Коли дається нам життя,

Ми не цінуємо ті миті,

Які в коханні лиш прожиті,

Ми не цінуємо життя.

А я — люблю життя понад усе,

Щоранку відкриваю очі,

Рахую зорі серед ночі,

Хай що воно не принесе.

Любов до дітей

Хай квітка п’ята п’є п’янку росу,

Любов дитячу вам до серця донесу

Як не любити шум дитячих голосів,

Дзвінкі веселощі і гамір без утоми,

Та ради них ми повертаємось додому,

Це святість всіх народів і часів.

Голівки світлі, погляди ясні,

Допитливі і невгамовні,

Дарує радості безмовні

На них дивитись уві сні.

Надія наша, віра в майбуття,

На благодатній ниві квіти,

Це наші найдорожчі діти,

Вони — любов мого життя.

Перша любов

А нині серце розривається надвоє,

Я поділюся спогадом з тобою,

Подальші квіти із мого вінка,

То радість невсипуща, біль жорстка,

І спогад цей ніщо не перевершить,

Бо шоста квітка — то кохання перше

Я чула спів сопілки у гаю,

Що дивного у ніжній цій сопілці,

Але заплакав соловей на гілці,

Коли побачив молодість мою.

Ще зовсім юна серед трав,

Я Лукаша свого стрічала,

Його навіки покохала,

І він мене тоді кохав.

Любов найперша янгольська, свята,

Солодка, барвносяйна і безмежна,

У ній не можна бути обережним,

Пора любові справді золота

Нещасна любов

А квітка сьома лагідна й прекрасна

Розкаже про любов нещасну

В його обіймах танули сніги,

Світило сонце, розпускались квіти,

Він міг до ранку про кохання шепотіти,

Він був для неї дійсно дорогий.

Її він серед тисячі знайшов,

Таку дивакувату, невблаганну,

Замріяну й по — справжньому кохану,

Але пообіцяв і не прийшов.

Її душа — зів’яла і бліда,

Просила на колінах допомоги,

Без нього просто збилася з дороги

Й забула, що ще зовсім молода.

Кровили рани, але час пройшов,

Барвінком знову очі засиніли,

Вони при зустрічі сказати лиш хотіла

Я просто дякую за те, що ти пішов.

Ці згадки замітає сніжна мгла,

Та з серця їх нікуди не подіти,

Хоч розуміла, що сім′я і діти

Але по іншому вчинити не могла

Грішна любов

Восьма квітка нагадає ніжно,

Про моє кохання грішне

Якби я встала серед ночі,

Щоб випити ковток води,

Я б пригадала твої очі,

Щоб ї забути назавжди.

Я б пригадала ранки пурпурові,

Які стрічали ми удвох,

Там, де цвіли квітки любові

Тепер росте на серці мох.

В обіймах танули щоночі,

У цілім світі ти і я,

Але її зелені очі,

Сказали — в тебе є сім′я.

Ти — моя помилка чергова,

Я просто схибила в бою,

Даю тобі я чесне слово,

Що згадку збережу твою.

Та спогад цей не повернеться,

Ні на хвилину, ні на мить,

Від згадки серце часто б’ється,

Але вже більше не болить.

Казала : Ні, для мене він помер,

Від слова я свого не відступлюся,

А нині знов на Лукаша молюся,

Пройшли роки, та разом ми тепер

Любов на все життя

Дев’ята квітка у вінку остання,

Розкаже про негаснуче кохання

Запрошую тебе на вальс,

Покружляємо з листям тополі,

Я не хочу подібної долі,

Якщо ми не станцюємо вальс.

Під ногами золотиться килим,

Світ здається чарівним таким,

І печалі відходять, мов дим,

Коли ти закружляєш із милим.

Ця осіння мелодія серця,

Грай, музико, на струнах душі,

Напишу я для тебе вірші

І надія моя обізветься.

Тихо грає осінній наш вальс,

Вийду я восени на терасу,

Вже пройшло стільки літ з того часу,

Та ніхто не станцює за нас.

Прощання

У цю священну світлу мить

Найвіковічніше, останнє,

Прийде до кожного кохання,

І буде в його серці жить.

На всі віки, на всі часи,

З коханими не розлучайтесь,

Даремно з ними не прощайтесь,