Вивчення творчості Олександра Олеся в 10 класі

Посеред літа 1944 року далеко від рідної землі, на чужині, помирав відомий український поет. Біля нього, схилившись над мольбертом, Художник закінчував портрет. Поет довго вдивлявся в нього і потім слабкою рукою підписав: «Олесь».

Це був останній автограф Олександра Олеся.

1878 — 1944

Народився в Кризі . Батька не стало, коли хлопчикові було 11 років. Мати родом з Харківщини. Тут часто бував у діда.

У 4 роки навчився читати. Перший вірш написав російською мовою у 9 років. Вдома був «Кобзар», який добре знав.

У 14 років — Харківське землеробське училище. Вивчав мови . Багато читав. Любив театр.

За багато кілометрів ходив, щоб подивитися якусь п’єсу. Злидні. Вступив до Київського політехнічного інституту, але не мав змоги заплатити за навчання. У 1903 році — став студентом Харківського ветеринарного інституту. Весь час працював.

Брав живу участь у студентському громадському житті.

У 1903 році поїхав до Полтави на відкриття пам’ятника І. Котляревському. там познайомився з багатьма письменниками. Часто бував у Алчевських, де читав свої вірші. Але коштів на випуск власної книги не мав.

Перша книга таки вийшла у 1907 році в Петербурзі, у 1909 — друга.

Був неабияким музикантом: грав на арфі, лірі, кобзі. Леся Українка визнавала, що «він випередив її як ліричний поет».

Після революції виїхав за кордон спочатку як аташе. Додому не повернувся й залишився на чужині в добровольному вигнанні. Дуже шкодував про це пізніше.

За кордон виїхали дружина і син Олег.

У перші роки перебування за кордоном виявляв громадську активність. Редагує емігрантські журнали. У 1923 році переїхав до Чехословаччини, з 1933 року мешкає в Празі.

Якийсь час був головою Спілки українських письменників і журналістів у Празі. Дуже журився за батьківщиною:

О, принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її і так застигну, так зомлію…

Хоч кухоль з рідною водою!

Жив переважно в полоні своїх страждань і суму. Ностальгія давила його. Дізнавшись про загибель сина Олега у фашистському концтаборі Заксенхаузені, втратив свідомість і прожив після цього недовго. Друзі поховали поета на празькому кладовищі Ольшани.

Через 4 роки померла дружина, її поховали у тій же могилі, що й чоловіка. Залишився син Олександр Олександрович Кандиба — який і сьогодні живе у Празі.

Творчість:

Виразно поділяється на два періоди:

1. Між революціями 1905 і тысяча девятисот семнадцатого років

2. З 1919 року

Перший період: поетичні збірки «З журбою радість обнялись» , «Будь мечем моїм!» , «Книжка третя» , «Драматичні етюди» , «Поезії» , «На хвилях» ,.

Перекладач: 1912 — «Пісня про Гаявату» Г. Лонгфелло, казки В. Гауфа, арабські казки тощо.

В еміграції: «Чужиною» , «Княжа Україна» , «Поезії» , «Кому повім печаль мою?» , поема-реквієм «Терновий вінок» , поема-збірка «Цвіте трояндами» . Залишилися неопублікованими кілька збірок поета, що охоплюють творчість останніх років. Низка сатиричних п’єс.

Більшість із них загублені, але є надія, що вони віднайдуться, як і поетичні збірки.

Останній спалах творчості — драматична поема «Ніч на полонині» , яка дуже популярна у Словаччині.