Власні міркування про відомі обереги
Багато оберегів в українського народу, та символом любові й незрадливості завжди був і буде рушник. Він пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею.
У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. їх дбайливо оберігали, ними, у кращому розумінні цього слова, хизувалися — гостям неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні. «Дати рушники» — означало згодитися на шлюб і готуватися до весілля. Є ще багато оберегів у мого народу: поріг і купальське чар-зілля, різдвяний дідух і пасхальне яєчко-писанка, свячена водохрещенська вода і посвіт… Так-так, посвіт. Не чули? Не знаєте?
Послухайте. Урочисто запалений на початках осені посвіт мав зберігатися в оселі аж до весни. Цей ритуальний вогонь пильно оберігали всією родиною.
Якщо з якоїсь причини він згасав, то, за повір’ям, у сім’ї неодмінно мало скоїтися лихо.
Культ вогню, як відомо, дійшов до нас ще з язичницької доби. Та це й приро-дньо: наші далекі предки пов’язували з ним смисл життя. Вогонь у їхньому житлі обігрівав, годував, гуртував у родинну спілку.
Відтак вогнище — місце, де постійно горіло багаття, — вважалося священним оберегом роду і племені наших предків.
Замаювали посвіт переважно на Семена — 14 вересня. Упоравшись з роботою, господар одягався у святкове вбрання, діставав зі сховища кабицю і лаштував її в хаті. Господиня тим часом прикрашала посвіт барвінком та хмелем. Натомість ставила посеред хати пікну діжу. Коли ж до оселі сходилися гості, домочадець викрешував вогонь, запалював лучину і — оселя проймалася святковим настроєм.
Найстаріша берегиня родини тим часом обсівала посвіт гарбузовим насінням, і ліщиновими горіхами, приказуючи: «Захисти, посвіте, худібку — коники, волики і всяку полиницю. Захисти бджілок, винеси їх на красну весну, прискор медку й вощечку, дай челядонці охоту раненько вставати, при світлі працювати, — щоб нашому роду не було переводу!..».
Власні міркування про відомі обереги