Характер і доля Жюльена Сореля

У сваєму розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль ішов від просвітителів. Він завжди прагнув до точності й правдивасті відбиття життя у сваїх добутках. Перший великий роман Стендаля, «Черван і чорне», вийшов в 1830 році, у рік Липневаї ревалюції. Уже його назва говарить про глибокий соціальний зміст роману, про зіткнення двах сил — ревалюції й реакції.

Епіграфом до роману Стендаль взяв слова Дантона: «Правда, сувара правда!», і, випливаючи йому, письменник в основу сюжету поклав щиру подію.

Назва роману підкреслює й основні риси в характері Жюльена Сореля — головного героя добутку. Оточений варожими йому людьми, він кидає виклик долі. Відстоюючи права сваєї особистості, він змушений мобілізувати всі засоби на боротьбу з навколишнім його миром.

Жюльен Сорель — виходець із селянського середовищО. Це визначає соціальне звучання роману. Сорель, різночинець, плебей, хоче зайняти місце в суспільстві, на якому він не має права по сваєму походженню. На цьому грунті й виникає боротьба із суспільствам.

Жюльен сам добре визначає зміст цієї боротьби в сцені на суді, коли він говарить сває останнє слова: «Добродії! Я не маю честі належати до вашого класу, У моїй особі ви бачите селянина, що повстав проти низовини сваго жеребО… Але навіть якби я був винний, це однакова.

Я бачу перед собою людей, не схильних почути почуттю жалю… і бажаючих покарати в мені й раз і назавжди злякати цілий клас молодих людей, які народилися в низах… мали щастя одержати гарне утварення й дерзнути примкнути до того, що багатії гордо йменують суспільствам». Таким чином, Жюльен усвідомить, що судять його не стільки за дійсно доконаний злочин, ськільки за те, що він посмітив переступити рису, що відокремлює його від вищого суспільства, спробував увійти в той мир, належати до якого він не має права. За цю спробу присяжні повинні винести йому смертний вирок.

Але боротьба Жюльена Сореля йде не тільки за кар’єру, за особисте благополуччя; питання в романі поставлений набагато глибше.

Жюльен хоче затвердитися в суспільстві, «вийти в люди», зайняти в ньому одне з перших місць, але за умови, якщо це суспільства визнає в ньому повноцінну особистість, людину неабиякого, талановитого, обдарованого, розумного, сильного. Він не хоче поступитися цими якостями, відмовитися від них. Але угода між Сорелем і миром Реналей і Ла-Молей можлива лише на умовах повного пристосування парубка до їхніх смаків.

У цьому основний зміст боротьби Жюльена Сореля з навколишнім світом. Жюльен подвійно чужий у цьому середовищі: і як виходець із соціальних низів, і як людина високообдарований, котрий не хоче залишатися у світі посредственностей.

Стендаль переконує читача, що боротьба, що веде Жюльен Сорель із навколишнім суспільствам, — боротьба не на життя, а на смерть. Але в буржуазному суспільстві немає місця таким талантам. Наполеон, про яке мріє Жюльен, це вже минуле, замість героїв прийшли торгаші, самовдовалені крамарі; от хто став щирим «героєм» у ту пору, у яку живе Жюльен. Для цих людей смішні видатні таланти й героїзм — все те, що так дорого Жюльену.

Боротьба Жюльена розвиває в ньому більшу гордість і підвищене честолюбства. Одержимий цими почуттями, Сорель підкоряє їм всі інші прагнення й прихильності. Навіть любов перестає бути для нього радістю.

Не приховуючи негативних сторін характеру сваго героя, Стендаль у той же час виправдує його. По-перше, труднощі боротьби, що він веде: виступивши один проти всіх, Жюльек змушений пуськати в хід будь-яка зброя. Але головне, що, на думку автора, виправдує героя, — це шляхетність його серця, великодушність, чистота — риси, яких він не втратив навіть у хвилини самої жорстокої боротьби. У розвитку характеру Жюльена дуже важливий епізод у в’язниці. Доти єдиним стимулом, що керує всіма його вчинками, що обмежує його гарні спонукання, було честолюбства.

Але у в’язниці він переконується, що честолюбства вело його помилковим шляхом. У в’язниці відбувається також переоцінка почуттів Жюльена до мадам де Реналь і до Матильде.

Ці два образи як би знаменують собою боротьбу двах почав у душі самого ЖюльенО. І в Жюльене закладені дві істоти: він гордій, честолюбець і в той же час — людин із простим серцем, майже дитячої, безпосередньою душею. Коли він переборов честолюбства й гордість, він віддалився від такий же гордої й честолюбної Матильды. А щиросерда мадам де Реналь, любов якої була більше глибокої, зробилася йому особлива близькО.

Подолання честолюбства й перемога теперішнього почуття в душі Жюльена привадять його до загибелі. Жюльен відмовляється від спроби врятувати себе. Життя здається йому непотрібної, безцільної, він більше не дорожить нею й віддає перевагу смерті на гільйотині.

Стендаль не зміг вирішити питання, як повинен був перешикувати сває життя герой, що переборов сваї омани, але залишається в буржуазному суспільстві.