Повість Ольги Кобилянськой «Земля» (1902) стягує сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті й зображених подій змушують задуматися над вічними питаннями життя й смерті, злочин і покарання, любові й ненависті. Марійка й Ивоника Федорчуки все своє життя присвятили землі. Додавши всіх можливих зусиль, вони стали заможними хазяями й виховали двох синів — Михайла й Саву. Зложилося так, що єдиною надією старих був працьовитий Михайло, адже Сава не любив нікого й нічого, крім злодійки Рахири, що мала значний вплив на хлопчика.
Сава заздрив Михайлу, до якого люди ставилися позитивно. Все це Було передумовами тої трагедії, що відбулася в сім’ї Фе-Дорчуков. Батьки поставили Саві умова: або Рахира, або земля. Рахира ж погоджувалася на одруження, тільки якщо Сава буде мати землю. Хлопчик розумів всю цінність і силу власного господарства, землі, що повинна була належати Михайлу, а не йому з Рахирой.
Зненавидівши брата, Сава вбиває його. Провідним мотивом повести можна вважати слова Ивоники Федорчука, сказані їм на похоронах: «Не для тебе, синкові, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став придатний, вона відчинила впасти й забрала тебе…
» Дійсно, прочитавши повість, бачимо, що влада землі над селянином безмежна. Це складалося сторіччями: тільки робота на землі кормила людини, тільки завдяки цьому людина збагачувалася. Якщо поглибити проблематику повести, відійти від теми села, можна побачити трагедію влади над людиною не тільки землі, але й усього матеріального взагалі.
Ще одна причина трагедії Федорчуков — це слабохарактерність Сави. Неврівноважений хлопчик часто піддавався будь-якому негативному впливу, бачив перед собою тільки одна мета: одружитися з Рахирой за всяку ціну. Сава не був покараний офіційно (адже фактичних доказів його злочину не було знайдено), але найстрашнішою карою для нього стала відсутність будь-якої життєвої мети, байдужість до всього, у тому числі й до землі, глибока ненависть із боку батьків і голос власної совісті. Ще одна героїня добутку, Ганна, що любила Михайла, через кілька років після його смерті вийшла заміж і народила сина. Не забуваючи трагедії сім’ї Федорчуков, Ганна вирішила віддати сина на науку до землі. Повість Ольги Кобилянськой «Земля» — це глибоке, страшне, переконливе оповідання про трагедію, що може трапитися, коли матеріальне переважає над духовним, коли збагачення стає для людини важливіше життя близьких.