Художній аналіз вірша «Зоря прощається із землею»

А. Фету завжди було тісно в межах слова, у вузькі для нього рамках поезії, тому він часто вдавався до допомоги звуків, мелодії, музики, складав свої вірші як музичні добутки, за законами гармонії. Завдяки цьому більшість його добутків легко лягають на музику. Фет мав дивне вміння психологічно точно передавати відчуття, настрою, враження від рухів власної душі, їхнього півтону, відтінки, які не піддаються опису й не мають певної назви, однак вони в той же час сприймаються як щось рідний і знайоме, уважний читач уловлює їх, іноді навіть неусвідомлено. Його мрія — зуміти створити вірші, рівні по своїй силі мелодії Зоря прощається із землею, Лягає пара на дні долин, Дивлюся на ліс, покритий мглою, И на вогні його вершин Здавалося б, звичайне перерахування прийме заходу: осідаючий туман («пара»), злегка освітлені вершини лісових дерев, що наростає сутінок, що ростуть тіні… Як непомітно потухають Промені й гаснуть під кінець! З какою млістю в них купають Дерева пишний свій вінець!

Він одушевляє й змушує звучати навіть те, що мертво: «… Цей листок, що зсох і звалився, золотом вічним горить у песнопенье…» Фет чув і іншу, неземну музику: «Як тепло в ньому зоряний хор повторювався… «, «И затремтів весь хор небесний», «Як звучала їхня пісня з піднебесся» і т. д.

Для того щоб «озвучити» у своїх добутках навколишні явища й предмети, речі, поет найчастіше звертався до слів пісня, песнопенье, співаю, співак, співачка, звук, відзвук, хор, хоровод, трель, слух, шепіт, струна… Здається, це не випадково. Адже абсолютна більшість віршів Фета легко «співаються», навіть якщо не покладені на музику И всі таинственней, безмерней Їхня тінь росте, росте, як сон; Як тонко по зорі вечернею Їхній легкий нарис вознесенський! «Найчастіші епітети, які додає Фет до явищ природи, — «тріпотливий» і «овіяний». Трепет, дійсно один із ключових станів природи й душі в лірику Фета.

Тріпотять серце, совість, руки, самотній вогник, верби, струни, хоровод дерев, звук дзвіночка, зірки щастя, молоде життя… Овіяний — це присвячено, наповнений чимсь (подвійним життям), вознесенський кудись.

Любить поет і «високі» слова: млість, вінець, безмірний, таємничий. У його рядках вони не банальні, але органічно вливаються в загальну мелодію Начебто, чуючи життя подвійну И їй овіяні подвійно, И землю чувртвуют рідну, И в небо просяться оне. Ці рядки асоціюються з польотом думки, з натхненням, із чимсь вічним, вони ваблять кудись у невідомість, але обіцяють щастя. Душу, зачувши їх, знаходить крила. Вона начебто звільняється від невидимих оковів.

У ній знаходять відгук чудесні голоси, які звучать, «у небо просяться», голосу інструментів, світломузика; душу розкривається назустріч чарівній, таємничій красі вечернею зорі Для його поезії характерне зображення глибокого любовного почуття із властивої йому трагічністю, захопленістю й психологичностью. При цьому образи героя й героїні у Фета начисто позбавлені буденності, приземленості, соціально-побутовій визначеності, вони наповнені любов’ю, мелодійністю, особливим тактом: Тільки зустріну посмішку твою Або погляд уловлю твій втішний, — Не тобі пісня любові я співаю, А твоїй красі ненаглядної Та й хто краще Фета може зобразити красу, будь те краса коханої або природи? Фетовская природа наповнена звуками, фарбами, найтоншими, часом невловимими відтінками. Вона одухотворена, вона живе своїм життям: любить і страждає, як: людина. Не даром у багатьох віршах поет явно ототожнює жінку й природу: Одна зірка меж усіма дихає И так тремтить, Вона променем алмазним пишет И говорить… Хто зможе так близько й так невимушено з’єднати внутрішній мир людини, такий складний, такий непередбачений, із прекрасними, часом нереальними картинами великої російської природи?

Дуже часто у Фета можна зустріти прояв людських переживань, почуттів, емоцій через мальовничий опис природних явищ. Бура почуттів, що захльостує людини з головою, породжує буру в природі: Шепіт, боязке диханье, Трелі солов’я, Срібло й колиханье Сонного струмка… Або Учора розсталися ми з тобою. Я був роздертий. — Під мною Морська безодня бушувала, Хвиля кипіла за хвилею И, з гуркотом об берег мій Розбившись у бризи, тікала Скільки музики в цих рядках! Дійсно, абсолютно вся поезія А. А.

Фета наповнена мелодією, особливим ритмом, тактом, його стих ллється, як пісня, що хочеться співати знову й знову. Не відходи від мене, Друг мій, залишися із мною!

Не відходи від мене: Мені так втішно з тобою… Ставлячись до поетів «чистого» мистецтва, Фет більшу частину своїх добутків присвятив любові, природі й мистецтву. Тісне переплетення цих мотивів дає нам можливість відчути всю красу, духовність, ліричність почуттів закоханої людини, людини, що безумно любить свою країну, природу, що оточує його мир. Ці почуття вже після смерті поета одержали «нову» життя в знаменитих романсах великих росіян композиторів