Як я розумію творчість Володимира Дрозда

Володимир Дрозд — одна з найяскравіших і разом з тим у чомусь суперечливих постатей літературної арени XX століття. З під його пера виходили різні твори, і за жанром і тематикою, різні і за їх художньою цінністю. Серед них є й «традиційні» для тих часів твори, які зображують картини життя радянського народу, і поверхневі схематичні образи, і нежізнеподобний «оптимізм» — «жити стало добре, жити стало веселіше».

Але ми не засуджуємо письменника за це. Так як такі повісті романи — дрібниця порівняно з тим, що привніс у скарбницю нашої літератури талант Володимира Дрозда, його, без перебільшення, літературний геній. Чи міг він донести та читача все, що хотів, якби не пішов на відкрите протистояння?

На навряд чи. Ми знаємо подібні приклади і в науці, коли геніальні вчені цитували класиків марксизму-ленінізму, вдавалися до штучних і неефективним науковим цілям справ соціалістичної науки, аби підтекстом, натяками донести до свого читача дійсно цінну наукову концепцію, новітній погляд на проблеми мистецтва.

Навіть в кон’юнктурних, скажімо так, творах Володимира Дрозда ми відчуваємо прихований підтекст, письменник ніби хоче сказати нам: ви ж бачите, наскільки це неправдоподібно, наскільки штучним виглядає такий світ? Хтось, можливо, хоче щоб ви повірили, що життя і є така, але задумайтеся і прийдіть до висновків самостійно.

Повість «Вовкулака»йшла до читача близько шістнадцяти років. Справжні витвори, які йшли від серця, яким не могли не повірити. Їх не пропускали, тому що навіть люди, які служили радянської ідеології, були розумними людьми, усвідомлюючи силу мистецтва, вплив слова. Один із літературознавців дуже влучно визначив основну проблематику усієї творчості письменника — «екологія душі».

Екологія людської душі, не менше! Познайомившись із творами В. Дрозда, я зрозумів, що це визначення дійсно дуже точне. Як не засмітити душу, як зберегти внутрішню правду в світі суцільного брехні й нещирості? Як залишитися самим собою? Як подолати трагічне роздвоєння?

На всі ці далеко не прості запитання і намагається дати відповідь письменник у своїх творах. Твори В. Дрозда, такі, як повісті «Ирій», «Замглай», «Балада про Сластьона», «Самотній вовк», новели «Сонце», «Три чарівні перлини», «Білий кінь Шептало», є творами, які так чи інакше можна віднести до напрямку химерній прози, що є одним з напрямків в історії української та світової літератури. В основі таких творів лежить глибокий міфологізм, символічність. Саме цей міфологізм і допомагає автору ставити вічні питання, пов’язані з людським єством, людською природою. Але звернення до міфологічних елементів відбувається «на глибині», тобто на глибинних рівнях тексту.

Фабульно письменник висвітлював найбільш актуальні для сучасних йому часів теми: Друга світова війна, проблеми «радянської людини» в його трагічному роздвоєнні…

Творчість Володимира Дрозда дійсно багатогранна. У критиці, під час аналізу творчості письменника, один з учених висловив припущення, що твори цього автора можна умовно поділити на дві групи. До першої належать твори «канонічні», тобто те, чого чекали від радянського письменника, а ці твори міг би написати хтось інший. І друга група — твори, які міг би написати тільки Володимир Дрозд.

Зараз ніхто не сперечається про художню цінність прози В. Дрозда, так як і науковці, і звичайні читачі зрозуміли, що ці твори унікальні, їх міфологізм і актуальність, їхня глибина і повчальність — неоціненні.