Які почуття викликають у мене вірші Тичини про природу, радість життя?

Народився в с. Пісках на Чернігівщині у родині сільського дяка. Навчався в бурсі, Чернігівській духовній семінарії, Київському комерційному інституті. Захоплювався малюванням, музикою, співав у церковному хорі. Працював статистиком у Чернігівському земстві, помічником хормейстера в театрі М. Садовського (м. Київ), у харківському журналі «Червоний шлях», був директором Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, Міністром освіти (з 1943 по 1948 рік). Поет, автор багатьох збірок, серед яких найбільш якісними вважають «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», «Плуг», «Вітер з України». Також писав твори для дітей, робив переклади з інших мов.

…Поета вже немає серед живих, але він завжди з нами, бо вічно житимуть його вірші в наших серцях. Вони і сьогодні живі і яскраві, їх музика і фарби — вражаючі. Багато поезій написано Павлом Тичиною, але найбільші почуття у мене викликають його поезії «Хор лісових дзвіночків», «Гаї шумлять». Коли я читаю «Хор лісових дзвіночків», то мені здається, шо у дзвіночків справжній, гарний, злагоджений хор. Ось першими починають заспівувачі («Ми дзвіночки, лісові дзвіночки»), і вже за мить пісня, підхоплена всіма, злітає, мов на крилах («Славим день»). Ме-подія її дедалі наростає, дужчає («Ми співаєм, дзвоном зустрічаєм»), ;іж ліс пробуджується, гучить у хорі («День! День»). А згодом — тихішає, пригасає, десь дзвенять найтонші голосочки («Тінь! Тінь»). То іпову розливається мелодія, напливає хвилями, гучна й широка, а по-іім спадає, бринить мрійливо-ніжно, мовби відлунюючись, і полишає її нашій душі теплі, світлі почуття. Бо справжнє щастя — коли воно для всіх, коли над усіма голубіє високе світле небо і новий іень починається піснею і працею. Коли колосяться золоті ниви і кві-і ус земля, а всі народи живуть у щирій дружбі та згоді.

У світлих, радісних тонах сприймає поет природу в поезії «Гаї шумлять».

Мене він зворушує шумом гаїв, гудінням дзвону, шепотінням трав, ипгатством кольорових тонів степу, хвилюючою рікою, шо «горить — іремтить, як музика». Вірш «Гаї шумлять…» став народною піснею. Твір роблять музичним не тільки тропи, а й зміст та переживання ліричного героя, які часом передаються так виразно, що можуть зрівнятися з зображенням почуттів людини музичними засобами. У вірші ми чуємо звуки замріяних гаїв, голублячий шепіт трав, ніжний голос закоханого героя; разом з поетом милуємося хмаринкою, нивами і річкою, усіма звуками й барвами, що відлунюються в його серці мажорними акордами.

Музичної виразності поет досягає також звуконаслідуванням, наприклад, гудіння дзвона передано звуками «г», «дз», «у». Багатий за, змістом образ річки, яка проти сонця «горить-тремтить», мов музика. Золоте проміння нагадує поетові світлу, ніжну-ніжну музику, мелодія якої сповнена розсипів сонячного сяйва.

Таким чином, поезії П. Г. Тичини про природу залишили добрий і слід радості в моєму серці й почуття любові до рідної природи та пошани до поета. Вважаю, що однією з вершин української поезії XX століття можна! Образ «Сонячних кларнетів» — це і символ вічно юної краси, спо — = вненої барв і музики природи, в прагнення до всього світлого, радіс-;’ ного, життєдайного. Ліричний герой збірки — юнак, багатий і щедрий душею, романтик, закоханий у красу світу, в природу, вжиття. ВІН; захоплений красою рідної землі, приходом весни, «запашної, квіта-і ми — перлами закосиченої». У шумі гаїв йому вчуваються звуки арф,: тому і назва поезії — «Арфами, арфами». Але у чистому повітрі — передгрозове напруження: «Буде бій вогневий». Серце героя охоплене’ водночас почуттям щастя й передчуття чогось невідомого.

Провідним образом багатьох поезій П. Тичини є кохання. Це величне й священне почуття, яке він прославляє утворах «Ви знаєте, як липа шелестить…», «О панно Інно», «Цвіт в моєму серці», «Подивилась ясно». Усі вони відзначаються красою, ніжністю, чистотою. Цьому сприяють й художні засоби, поєднання зорової образності з музичністю:;

О люба Інно, ніжна Інно! Я — сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив — Дитинно, злотоцінно. Любив? — Давно. Цвіли луги.

Самотність героя, що страждає від кохання, підкреслено білим кольором зими — «сніги». В уяві ліричного героя образи Інни і її сестри злилися в один. І спогад про нещасливу любов вирішується драматично:

Сестра чи Ви? Любив…

Революція виявилася страшною. Кращі представники нації проливали кров за незалежність рідної землі. Загинуло багато молоді. Поезія «Пам’яті тридцяти» присвячена київським гімназистам і студентам, що поклали голови під Крутами, захищаючи рідну землю від навали чужинців. їх було переховано в Києві на Аскольдовій могилі. На Аскольдовій могилі Український цвіт! — По кривавій по дорозі Нам іти у світ. «Провиною» цих юнаків було тільки те, що «понад все вони любили свій коханий край». Тому для поета вони — мученики, святі, їх убивця — Каїн, братовбивця (йдеться про «допомогу» українському народові з боку російської армії). Гасла партії, за якою пішли люди, виявилися цинічно брехливими. У 30-ті роки XX століття почався терор. Поет, намагаючись зберегти життя, мусив іти на компроміс із владою. Чи маємо право осуджувати його за це? Мабуть, ні. З’являються твори на зразок «Партія веде», «Комунізму далі видні». С. Тельнюк писав: «З пораненою, з винува-юю совістю можна писати прозу, критику, драматургію — тільки поєні писати не можна». Поета не стало, залишився просто Павло Тичина — лауреат, міністр і навіть… Голова Верховної Ради УРСР. Але не поспішайте з критикою, відкрийте «Сонячні кіарнети», «Замість сонетів і октав», «Плуг» — поезії із цих збірок не можуть не захоплювати, роблять вас більш духовними, облагороджують.