Єдиний урок вшанування пам’яті загиблих ліквідаторів чорнобильської трагедії «Вола чорнобильська пересторога: людство, зупинись!»

Мета: Закріпити знання гімназистів про чорнобильську трагедію; упроваджувати елементи екологічного виховання; розвивати почуття вдячності, вшанування подвигу, комунікативні здібності; виховувати любов і повагу до своєї Батьківщини.

Тип заходу: Єдина виховна година.

Обладнання: Ілюстрації за темою, вірші про Чорнобиль.

Хід проведення заходу

Слово вчителя.

«…Третій Ангел просурмив впала з неба велика зірка, що горіла, немов світильник. Впала на третину рік на джерела вод. Ім’я цієї зірки — полинь. Третина вод стала полином.

Багато людей вмерли від вод, тому що вони гіркими стали…» /Біблія. Новий зав т. Откровення святого Івана Богослова/.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанцї несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Почався новий відлік українського часу.

Болісний, Гіркий. Печальний

Чорнобиль. Це земля, стежки якої заросли травами, якими ніхто не ходить. Це слово сьогодні стало символом горя, страждань, розорених людських осель

Учениця 4.

О Боже, Боже, як ти міг

Страшне це лихо в світ пустити.

Мабуть і думки не було

Що можуть зло таке вчинити.

О Боже, Боже, поможи.

Дай хворим ліки, кволим силу,

Надію всім, хто уцілів

І спокій тим, хто ліг в могилу.

Скільки невинних полягло,

А скльки в муках помирає.

А немовлята… їх за що

Нещадно доля так карає?

Слово вчителя.

Відразу ж на АЕС почали прибувати спеціалісти-ядерники та пожежні для ліквідації аварії. Пізніше їх так і назвали — ліквідатори. У небезпечній зоні вони працювали позмінно. Ті, хто набирав максимально небезпечну зону радіації поверталися додому, а на їх місце приїздили інші.

Але спочатку так ніхто і не знав наскільки небезпечне радіаційне зараження. Перш за все потрібно було загасити пожежу, аби вогонь не охопив інші енергоблоки. Бо якщо б це сталося, катастрофа була б всесвітньою.

Учениця 3.

Лейтенанти — хлопці непохитні,

Молоде, вогняне покоління.

Ви, як пам’ять, у тривожнім світі,

Роду незнищенного коріння.

Сівачі, поліщуки від роду —

Ви з вогнем назавжди подружили.

В сонце ткану днину і в негоду

Той вогонь перепинить зуміли.

Слово вчителя.

Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна нелегка, але все дається в порівнянні.

Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, які могли ніколи не народитися після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасніше

Ми хочемо віддати данину пам’яті людям які ціною власного життя врятували нас, а також людей які змушені були залишити свої домівки, свою батьківщину, людей які залишилися інвалідами. Адже ще і сьогодні, через двадцять п’ять років, ми ще не усвідомлюємо всіх наслідків лиха, не осягаймо всієї глибини катастрофи.

Учениця 1.

І віддали все, що мали

Життя — що одне в людини

Вірю, що ви врятували

Долю моєї дитини.

Учениця 2.

Бути людиною —

Не дуже просто,

Бути людиною —

Геройство в наші дні.

Встати і крикнути

З трибуни, з помосту:

«О, люди! Залишайтеся людьми!»

Слово вчителя.

14 грудня в Україні відзначається «День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». Указ N 945/2006 про заснування цієї пам’ятної дати підписаний Президентом 10 листопада 2006 року.

У багатьох можуть виникнути сумніви, навіщо потрібен цей день, і чому саме 14 грудня вибрано для вшанування учасників ліквідації.

Справа в тому, що 30 листопада 1986 року було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.

Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день «Днем ліквідатора». Ще в 1986 г. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 році громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, в якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату.

Святкування було офіційно дозволено, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств та громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.

Надання державного статусу «Дня ліквідатора» ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, найважливіша з яких, недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов’язана й інша — проблема статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Лише перші 5 тисяч з тих, хто ліквідував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення, а з 1992 року всім іншим видавали «корочки» постраждалих від чорнобильської катастрофи.

Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом. В ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більш ніж 650000 людей з усього Радянського Союзу, з яких більше половини представляли тогочасну УРСР. Можливо, Україна стане автором гарного почіна, і «День ліквідатора» з’явиться в Росії, Білорусії та інших країнах.

Події понад 20-річної давності ніколи не зітруться з пам’яті ні сучасних, ні наступних поколінь. Ця катастрофа є болем для всієї України. І тепер не лише в квітневий день 26 числа, а і в грудні вже стало доброю традицією вшановувати пам’ять тих, хто пожертвував своїм життям, захищаючи нас від атомного лиха. Адже саме в цей день, 14 грудня, було завершено будівництво саркофагу.

Ужгородці також брали участь в ліквідації наслідків найбільшої екологічної аварії ХХ століття, відроджували до нового життя обпалену радіацією землю. Ми висловлювати щирі слова подяки всім ліквідаторам за їх мужність, героїзм і самовіддачу. Наша повага і шана — тим, хто щодня бореться із страшними хворобами, викликаними катастрофою.

Чорнобиль для нас ніколи не стане минулим. Величний подвиг здійснили всі, хто брав участь у ліквідації наслідків вибуху на четвертому енергоблоці атомної станції. Від усього серця зичимо ми героям-ліквідаторам та усім Закарпатцям, хто пам’ятає світ до Чорнобиля і тим, хто народився вже після катастрофи, — міцності духу, здоров’я і впевненості у завтрашньому дні!

На жаль Україну в світі знають як країну, в якій сталася жахлива техногенна катастрофа — вибух на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року.

Ця біда торкнулася сотень тисяч українців — ліквідаторів, переселенців, дітей та дорослих. Завдяки мужності ліквідаторів, ми сьогодні можемо з жахом згадувати про ті події. Без самовідданого героїзму тих мужніх людей, наслідки могли б бути набагато гірші. І невідомо, чи багато хто з вас, хто читає ці строки, зміг би сьогодні мати таке щастя — бути живим і насолоджуватися життям.

На жаль, багато хто з ліквідаторів вже давно покинули це земне життя. Тому велика шана і уклін до землі всім героям, всім, хто не жалкував себе, всім, хто спас нас від ще більшого лиха.

Ця катастрофа ще дуже довго буде відчуватися важким відлунням в наших серцях. Нехай мирний атом служить на благо людства.

Ще раз всім ліквідаторам щира подяка і шана.