Засуження ліберального панства, хижісті у творах Винниченко

Панок Коростенко з оповідання «Малорос-європеєць» «крокує» в ногу з Європою, все його господарство механізоване, будь-які операції здійснюються «машинним робом» і на «раціональних початках». Він дбає за «селянина-азіата», збирається «сказати нове слово старій неньці Україні», «куль-туритися» та «вигонити азію». Цей «прогресивний» чоловік хоче лише «добра і правди» та освіти в українській школі для своїх селян. І от, «поміщик нової формації» розстрілює з кулемета селянське весілля, подумавши, що то похід на його «європейську» економію.

Принагідно Згадаймо, що згодом подібним сюжетом схористався М. Коцюбинський. Вивчаючи в наступних класах його «Коні не винні», учні зможуть відчути ідейно-тематичну близькість цих сатирично-психологічних оповідань. Правда, у Коцюбинського відсутній кривавий фінал.

Поміщик Малина, теж великий «прихильник» простого люду, лише «пожалів»-коней, на яких приїхали козаки для розправи з його селянами. У сатиричних творах Винниченко сміється над тим, що достойне сміху, а патріотичний сентименталізм викриває з притаманним йому сарказмом. Вагомий внесок зробив письменник у благородну справу розвитку української дитячої літератури, продовживши славні традиції І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника.

Між Іншим, доречно звернутись до учнів із проханням назвати вже відомі їм з молодших класів твори про дітей.

Автор збірки «Намисто», оповідань «Кумедія з Костем», «Федько-халамидник», «Бабусин подарунок» виявив себе тонким знавцем дивовижного внутрішнього світу маленьких героїв. Велика любов до дітей допомагала письменникові зво-рушливо-ніжно, зі співчуттям і болем сприймати, переживати, зображувати тяжку, а часто й трагічну долю «маленьких грішників».

Оповідання «Кумедія з Костем» — одна з вершин української дитячої літератури. «Камінним виродком» прозваний панський пастушок за свою вдачу. Ланові, панська челядь, дітлахи знущаються над ним, б’ють і цькують його, але «річ в тім, що Кость ніколи не плакав, не плакав, та й годі, такий був кумедний!» Єдине, чим можна було допекти малого,- зневажливим словом байстрюк і згадкою, що пан — його батько. Страждання дитини досягають такої сили, що хлопчик забув про все на світі, про обов’язки пастушка, до вечора пролежав розхристаний, босий, без свитини на сирій землі.

За недбалість він по-звірячому був побитий лановим, захворів і через кілька днів помер.

Здається, ну що особливого в цій розповіді? А наскільки вміло, тонко і просто авторові вдається передати складний і страшний внутрішній стан хлоп’яти. Кожен твір Винниченка — яскрава ілюстрація цих слів. Це ледь помітна схожість жандарма до батька в’язня, яка не дозволила останньому вбити свого мучителя , сопілка-душа Василя , коняка, яку б’є наймит, протестуючи проти власного безсилля й немочі .

До речі, подібну до останньої деталь використав О. Довженко у кіноповісті «Арсенал».

В оповіданні «Кумедія з Костем» характерним штрихом, який набуває глибокого алегоричного значення, є недопалок панської цигарки. З «жагучою мольбою» вперше в житті малий заплакав, коли у нього хотіли відібрати недопалок, бо «то — татове!»

Винниченко зумів тонко підмітити, що від того недопалка «йшла шворочка до серця» Костя. У хлопця міняється навіть погляд, із «сердитого і настороженого» він стає «чудним, якимось жадібним, побожним», «зачарованим і ласкавим». Мабуть, вперше в житті малий ніжно-ніжно посміхається, а очі сяють від радощів, він — володар «безцінного скарбу», назавжди затис ну того в кулачку.

Глибоко драматичним є фінал оповідання. «Так з тим недокурком його і поховали. І тижнів два ще потім згадували на кухні цю чудну кумедію з Костем».

Як правило, кожен епізод, подія, ситуація у творах В. Винниченка окреслюється відповідно до соціальних, моральних, етичних взаємин початку двадцятого століття. Любляче, ніжне, відкрите серце дитини протиставляється жорстокості дорослих, потворному і злочинному суспільству, яке калічить маленькі життя і маленькі душі.