Жертви Чорнобильської катастрофи
Описане місто, покинуте давніми жителями через відсутність води, дуже нагадує сучасні міста і селища — жертви Чорнобильської катастрофи. Кажуть, хто був там, здригався від жаху, споглядаючи мертве місто. На деяких балконах ще висить білизна, у пісочницях валяються дитячі іграшки, і при цьому — тиша. Ні шуму машин, ні людських голосів, ні пташиного галасу.
Ніби злий чарівник махнув паличкою і перекинув усіх жителів кудись далеко, за тридев’ять земель.
Тільки от назви тому чарівникові не придумали, не визначили, що це — людська тупість та безголовість, злочинна безвідповідальність чи дурноверхе експериментаторство, чи ще якось. Занедбаний цілий край, знищені сотні гектарів родючої землі, зламані долі тисяч людей. Мешканці «тридцятикілометрової зони» змушені роз’їхатися по всій країні , починати все заново, та ще й страждати від хвороб.
Постраждалі від Чорнобильської аварії терплять не лише материнську скруту, а й моральну. Адже вони покинули рідні домівки, все дороге й близьке їм, предківські могили.
А дехто, особливо зі старих людей, так і не зміг покинути небезпечну зону, вирішив залишитися тут помирати. У «Чорнобильській мадонні» поет І. Драч описує, як мати полковника-ліквідатора аварії тричі тікала боса у рідні місця — не могла змиритися. А одна бабуся залишилася вдома чекати смерті, і навідалися до неї одні молодики-мародери. Людей, що не покинули дому і не виїхали із забороненої зони, можна зрозуміти. Гірко тільки усвідомлювати, яку велику жертву вони приносять своїй любові до отчого дому, розплачуючись життям.
Невже ж ми не зробимо ніяких висновків, нічого не навчимося, продовжуватимемо легковажити мільйонами людських життів? Хочеться сподіватися, що суспільство засвоїть страшний урок і не повторить помилок.
Жертви Чорнобильської катастрофи