Жіночий образ в оповіданні А. Куприна «Олеся»

Російська література багата чудовими образами прекрасних жінок: сильних характером, розумних, люблячих, мужніх і самовідданих. Російська жінка з її дивним внутрішнім миром завжди привертала увагу письменників. Олександр Сергійович Грибоєдов, Михайло Юрійович Лермонтов, Олександр Миколайович Островський розуміли глибину щиросердечних поривів своїх героїнь Добутку цих письменників допомагають краще довідатися життя, зрозуміти характер взаємин людей. А життя повне конфліктів, часом трагічних, і вникнути в їхню суть, зрозуміти їхні джерела — під силу лише великому таланту письменника Повість А. И. Куприна «Олеся» — добуток, що ознаменувало початок нової літературної епохи. Головна героїня його — Олеся — викликає суперечливі почуття.

У мене вона будить жалість, розуміння, я відчула її волелюбний і сильний хзрактер — Потрібно повернутися в минуле Олеси, щоб краще зрозуміти цю героїню Вона виросла в постійних гоніннях, переїздах з одного місця на інше, її завжди переслідувала слава відьми. Їй з бабусею довелося навіть відправитися жити в лісову хащу, на болота, подалі від селищ На відміну від селян, Олеся ніколи не відвідувала церква, тому що вважала, що чарівна сила їй дана не від Бога. Це ще більше відштовхувало від її місцевих жителів. Вороже відношення їх виховувало в ній дивну щиросердечну силу И от маленька дівчинка виросла й стала чарівною квіткою Олеся — висока дівчина двадцять п’яти років, з гарними довгими волоссями кольору крила ворони, які надають особливу ніжність її білій особі. У більших чорних очах можна побачити іскорку дотепності, кмітливість.

Зовнішній вигляд дівчини сильно відрізняється від того, як виглядають сільські жінки, усе в ній говорить про її неординарність, волелюбність. Особливу принадність їй надає віра в магію, потойбічні сили И от у житті Олеси з’являється більша й сильна любов.

При перших зустрічах з Іваном Тимофійовичем вона нічого не почуває, але потім розуміє, що полюбила його. Олеся намагається згасити любов у своєму серці. Але коштувало їй розлучитися з Іваном Тимофійовичем на два тижні, як вона зрозуміла, що любить його сильніше, ніж колись.

При зустрічі зі своїм обранцем Олеся говорить: «Розлука для любові те ж, що вітер для вогню: маленьку любов гасить, а більшу роздмухує ще сильніше». Героїня всю себе без залишку віддає любові, вона любить щиро й ніжно. Заради її дівчина не побоялася піти в церкву, поступившись своїми принципами, не побоялася наслідків Вона пережила величезне приниження, коли на неї накинулися жінки й закидали каменями. Олеся віддає себе в жертву любові Іван Тимофійович перед своїм від’їздом запропонував Олесеві руку й серце, але вона відповіла відмовою, сказавши, що не хоче його обтяжувати своєю присутністю, щоб він її соромився.

У цьому вчинку видна далекоглядність дівчини, вона думає не тільки про сьогоднішній день, але й про майбутнє Івана Тимофійовича Однак^ незважаючи на свою сильну любов, Олеся зненацька, без прощання з улюбленим, їде, залишивши в будинку на пам’ять йому лише намиста Олександр Іванович Куприн зобразив у своєму добутку щиру, чуйну, гарну героїню, що виросла вдалині від цивілізації, у гармонії із природою, здатну на глибокі почуття Олександр Іванович Куприн — чудовий майстер слова. Він зумів відбити у своїй творчості найдужчі, піднесені й тонкі людські переживання. Любов — це прекрасне почуття, яким перевіряється людина, як лакмусовим папером. Здатністю глибоко й щиро любити володіють далеко не багато хто. Це доля сильних натур.

Саме такі люди привертають увагу письменника. Люди гармонічні, живучі в злагоді із собою й природою, є ідеалом письменника, саме таку героїню він виводить у повісті «Олеся». Проста поліська дівчина живе в оточенні природи. Вона слухає звуки й шерехи, «розуміє» голосу тварин, цілком щаслива своїм життям і волею.

Вона самодостатня. Їй вистачає того кола спілкування, що у неї є. Навколишній її ліс Олеся знає й розуміє, вона читає природу як загадкову й цікаву книгу. «Обома руками вона дбайливо підтримувала смугастий фартух, з якого визирали три малюсіньких пташиних голівки із червоними шейками й чорними блискучими глазенками.

— Дивися, бабуся, зяблики знову за мною увязались, — викликнула вона, голосно сміючись, — подивися, які смішні… голодні зовсім. А в мене, як навмисно, хліба із собою не було». А от зіткнення з миром людей несе Олесеві, схоже, одні негоди й переживання. Місцеві селяни вважають Олесю і її бабці Мануйлиху чаклунками.

Вони готові обвинуватити у всіх лихах цих бідних жінок. Один раз людська злість уже зігнала їх з насидженого місця, і тепер в Олеси єдине бажання, щоб їх залишили в спокої: — Як би нас із бабкою зовсім у спокої залишили, так краще було б, а те… Але жорстокий мир людей не знає пощади.

Олеся по-своєму розумна й прозорлива. Вона прекрасно знає, що несе їй зустріч із міським жителем, «паничем Іваном».

Любов — прекрасне й піднесене почуття — обертається загибеллю для цієї «дочки природи». Вона не вписується в навколишній світ злості й заздрості, користі й лицемірства Незвичайність героїні, її краса й незалежність вселяють оточуючим людям ненависть, страх, злість.

Всі свої нещастя й лиха селяни готові зганяти на Олесеві й Мануйлихе. Їхній несвідомий страх перед «відьмами», якими вони вважають бідних жінок, підігрівається безкарністю за розправу над ними. Прихід Олеси в церкву — це не виклик селу, а бажання примиритися з навколишнім світом людей, зрозуміти ті, серед яких живе її коханий. Ненависть юрби народила відповідну. Олеся загрожує селянам, що побили й оскорбили її: — Добре ж!..

Ви ще в мене згадаєте це! Ви ще все наплачетеся досита!

Тепер примирення бути не може. Правота виявилася на стороні сильних.

Олеся — тендітна й прекрасна квітка, якій призначено загинути в цьому жорстокому світі У повісті «Олеся» Куприн показав неминучість зіткнення й загибелі природного й тендітного миру гармонії, коли він стикається з жорстокою реальністю