Життя і творчість Павла Грабовського

Життя і творчість П. Грабовського є яскравим прикладом служіння народові, відданості своїм ідеалам. Основну частину спадщини П. А. Грабовського становлять поетичні твори. Пристрасна глибокоідейна творчість поета була складовою частиною його подвигу і йшла в одному руслі з натхненним словом І. Франка та Лесі Українки.

В один табір із цими визначними постатями Грабовського ставили не лише громадянські мотиви, а й висока мистецька довершеність його творів.

«Поезія мусить бути одним з чинників поступу загальнолюдського, а в рідному краю, зокрема, — загальнонародним, засобом боротьби з світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених. Така її задача!» — писав П. Грабовський у статті «Дещо про творчість поетичну».

Взірцем для нього завжди була творчість Т. Г. Шевченка, якого він вважав «поетом-борцем, найкращим діячем громадським». З особливою силою ці думки висловлені Грабовським у його поетичних творах. Поет-патріот, він глибоко сприймав до серця відсутність у багатьох поетів громадянських мотивів, живого зв’язку з сучасністю. «Не все співати нам про квіти та любуватися Дніпром», — застерігав він своїх сучасників. Зв’язок з народом, відстоювання його інтересів — ось справжній патріотичний обов’язок кожного поета:

Народ, покинутий на злидні, Народ, плазуючий у млі, Повинен стратить риси рідні, Безслідно стертися з землі!

Цю останню строфу «Поетам-українцям» П. Грабовський обрав епіграфом до першої збірки своїх віршів «Пролісок». Вона мала засвідчити і справді засвідчила прихід в літературу поета, який не уявляв свого життя і своєї творчості поза інтересами народу, поза його боротьбою за щасливе майбутнє і закликав інших до вірного і самовідданого йому служіння.

Програмним твором П. Грабовського по праву вважається поезія «Я не співець чудовної природи». «Де плачуть, там немає вже краси», — констатує Грабовський. Свідомість поета-громадянина вражають «Знедолені народи», «Люд без житнього шматка». Там, де «людці, що до вітхнення вдатні», чують «соловйові хори», Грабовського, «мов ніж, вража скрізь стогін мужика».

Ідеал Грабовського — віддати всі найкращі почуття народові знедоленому, настроїти серце, щоб воно було надчутливішим до людського горя, щоб у ньому оживав «мир з турботами всіма». Але відтворювати народні страждання — цього ще не досить. Треба повести народ на боротьбу, привести його до перемоги.

Ці думки, висловлені, зокрема, у поезіі «Співець», перша частина якої являє собою наказ громади співцеві:

Не згадуй же про вічну мглу труни, Не згадуй же про мертвий сон могили, А засівай зерном добра лани, Щоб найплідніші жнива уродили!

Образ сіяча переріс у творчості Грабовського у символ борця за народні інтереси. Слово поета, відданого народові, Грабовський називає віщим словом, але одночасно воно і «сміливе слово»:

Сміле слово — то наші гармати…

Поет часто звертався до зображення народного життя. Картини життя трудящих не були ідиалізованими — вони вражали поетове серце, викликали насичені гнівом і ненавистю до гнобителів рядки. Поет малює конкретні, ніби вихоплені з життя образи, картини.

Такими є поезіі «Робітникові», «Швачка», «Трудівниця», «Спроби», «З життя…».

Каторжна праця швачки, праця на інших, на змані-жених і вередливих паненят «кров висисає…». «Вільна неволенька» — цей вдало підібраний оксомюрон найбільшою мірою характеризує підневільну працю у експлуататорському суспільстві.

Однак Грабовський вірив у красу і силу народу, у вірші «До Русі-Украйни» він висловлює впевненість, що велич простого народу запанує на Русі — тобто прийде час, коли народ сам визначатиме шляхи розвитку країни, свою власну долю.