Зображально-виражальні засоби в поезії Володимира Сосюри «Любіть Україну»

Драматичною була доля поезії В. Сосюри «Любіть Україну». Вона стала причиною безпідставних звинувачень поета у націоналізмі. Автор прагнув осмислити, збагнути справжню суть таких понять, як любов до Батьківщини, патріотизм. І йому вдалося передати ті найпотаємніші почуття, які живуть у серцях багатьох людей, але про які не кожен може сказати. У цьому творі поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу висловити найзаповітніші думки, почуття і переконання людської душі. Якими ж художніми засобами малює В. Сосюра образ рідної України? Передусім звертає на себе увагу емоційно-схвильований заклик — «любіть Україну», висловлений двічі риторичним звертанням, яке і загострює увагу читача, і передає емоції автора, і є ідейно-пафосною, ідейно-композиційною основою твору.

Поет знаходить прості й водночас піднесені слова, щоб змалювати образ рідної землі, щоб аргументувати заклик. І чи не наидоказовішии серед цих аргументів той, що Батьківщина — це світ, який щодня, щохвилини, щомиті оточує людину: це сонце, вітер, трави, води — джерела життя. Людина не може існувати без них, тому її любов до них органічна, як і любов до Вітчизни.

Образ України для поета — це краса її природи і її солов’їна мова — мелодійна, милозвучна, співуча. Автор невипадково використовує епітет «солов’їна». Саме він розкриває красу рідного слова, синівську любов до рідної мови. У наступних строфах Сосюра поглиблює поетичний образ Вітчизни, додаючи до нього нові штрихи:

…Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі, у квітці, в машині, в електровогнях, у пісні у кожній, у думі, в дитячій усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі…

Перелічувальна інтонація створює ритм, в якому вчувається схвильованість поета, його гаряча любов до Батьківщини. Автор умовно «вибудовує» кілька лексичних рядів, щоб передати красу, «вічно живу і нову», рідної України. Це слова на означення її природної краси — уже згадувані сонце, вітер, трави, води, а ще зірки, верби, квіти, птахи, стежки, діброви, хвилі Дніпра, хмари пурпурові, небо голубе. Це і її духовний потенціал — мова солов’їна, пісня, дума. Це і її люди — працьовиті, невсипущі, бо світяться електровогні, чути зойки гудків. Це і її діти, дівчата-красуні. Поет не міг не згадати й про роки воєнного лихоліття, коли Україна постала

…в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях до весен і світлих, і щирих.

Ця строфа цікава ще й тим, що В. Сосюра використовує один із найпоширеніших художніх засобів — метонімію, тобто заміну понять на основі їх зв’язку, перенесення назви одного явища на інше, Зрозуміло, що багнети і грім канонад уособлюють народ, армію, яка принесла визволення від фашистських окупантів (поезія написана в 1944 році). В. Сосюра обережно використовує зображально-виражальні засоби, ніби побоюється збитися на фальшиву пишномовність, пустопорожній пафос. Поодинокі епітети влучні, точні, викликають цілу симфонію асоціацій: вишнева Україна, мова солов’їна, хмари пурпурові, весни світлі і щирі. Численні порівняння («любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трами, і води»; «між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками») іишовнюють поетичний образ рідної землі, так само, як і метафора «в прогорів солодкому чарі», яка образно і сконденсовано передає красу, його природи. Такою — живою, реальною, зримою — постає Україна у вірші, який закічучться зверненням до молоді знову у формі заклику (юначе! дівчино!), до серця кожної людини:

Любіть у труді, у коханні, в бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою

І вічні ми будемо з нею. Простота художніх засобів і їх довершеність, непідробна щирість і схви-ньованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський ІІМІСТ: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрий серцем на добро, добрі вчинки — тим ти звеличиш і прославиш своя ім’я, свою Україну у віках.