Зразок твору: Людина й природа в літературі

Тема взаємин між людиною й природою за всіх часів була дуже актуальна. Вона знаходить своє відбиття в добутках багатьох письменників: Ч. Айтматова, В. Астафьева, В. Распутіна, М. Пришвіна, К. Паустовського. У своєму творі я спробую розкрити цю тему, опираючись на роман Ч. Айтматова «Плаха», у якому, на мій погляд, ця проблема поставлена найбільш гостро. Ч. Айтматов уже давно став одним із провідних письменників нашого часу.

У своєму романі він ставить перед нами філософську проблему взаємин Бога, людини й природи. Як це все зв’язано?

Автор поєднує ці поняття в один вузол. І саме нам він надає можливість розв’язати його.

Цей роман — заклик одуматися, оглянутися назад, усвідомити свою відповідальність за все, що відбувається зараз у світі. Екологічні проблеми, підняті в романі, Ч. Айтматов намагається вирішити насамперед як проблеми стану людської душі. Адже, руйнуючи мир, ми прирікаємо самих себе на погибель.

Одна з найважливіших проблем роману — взаємини між людиною й навколишнім середовищем. На прикладі конфлікту між вовчою зграєю й людиною Ч. Айтматов показує, як може порушитися рівновага між цими двома великими силами. Цей розкол провокує страшна людина. Базарбай — п’яниця, негідник, що звик залишатися безкарним, що ненавидить увесь світ, що заздрить усім. Він втілення духовного розпаду й зла.

Базарбай, як хижак, знищує всі, безглуздо й грубо уриваючись у савану. Його вчинок жахливий, він викрадає вовченят, позбавляючи потомства вовчицю Акбару й Ташчайнара. І це неминуче приводить до сутички вовчиці й людини, що завершується трагічно. У романі людям протипоставлені вовки. Вони не просто олюднені.

Ч. Айтматов наділяє їхньою шляхетністю, тією якістю, якою нерідко позбавлені люди. Вони самовіддано віддані один одному. Але їх осягає лихо: людина порушує закон природи, що ніколи й ніде не повинен бути порушений. Якби люди не напали на Акбару, вона, зустрівши беззахисної людини, не стала б його торкати.

Але, загнана у тупик, відчайна і озлоблена, вовчиця приречена на боротьбу з людиною. І вихід у неї один — убити людину й самій загинути. Дуже важливо, що в цій жорстокій боротьбі гине не тільки Базарбай, але й безневинна дитина. Акбара викрадає хлопчика й цим мстить за своє потомство.

По фатальному збігу обставин цей хлопчик — син Бостона.

Образ Бостона в романі персоніфікує собою природну людяність. Він жертва дурної й жорстокої витівки Базарбая, його антипод. Бостон, як і Акбара, не знайшовши іншого виходу, стріляє у вовчицю, убиваючи тим же пострілом свого сина.

Ця трагедія розігрувалася ще в савані, коли одним махом був порушений закон природного плину життя. Автор показує нам, як аморальність Базарбая зламала життя й долі інших людей.

У романі «Плаха» Ч. Айтматов звертається до вічної теми Ісуса Христа. Автор малює образ Овдія, сина священика. Метою свого життя він уважає порятунок людських душ. Всі його дії говорять про висоту його помислів і про тверде бажання пролити світло в тьмі душі.

Він прагне розбудити у своїх ворогах каяття й совість — такий його спосіб боротьби зі злом. Його вчинки гідні глибокої поваги. У ньому є якась безпорадність і беззахисність.

Ч. Айтматов наділяє його здатністю до самопожертви.

З образом Овдія зв’язана ідея гуманізму, віри в добрий початок у людині. Роман Айтматова — відозва до совісті кожного. Тривога — ось головний зміст добутку. Тривога за втрату віри й високі ідеали, за людину й навколишнє середовище.

Роман змушує нас задуматися про життя, згадати, яка вона коротка.