9 березня ми святкуємо День народження символа Української держави — поета і прозаїка, художника і громадського діяча — Тараса Григоровича Шевченка.
За 47 літ свого життя Тарас Шевченко пробув 24 роки у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Але, попри це, він зміг проявити себе як різнобічно обдарований митець — поет, прозаїк, драматург, Художник.
Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам’ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об’єднали українській народ.
В історичному розвитку України Шевченко — явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище також у світовій літературі. Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України.
Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.
У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його «Кобзар» започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови, а його живописна і граверська творчість стала визначним явищем не тільки українського, а й світового мистецтва. Творчість великого поета внесла в українську літературу незнане багатство тем, жанрів і формальних особливостей.
Поєднавши у своїх поетичних творах живу розмовну мову з словесно-виразовими засобами книжної мови, Шевченко підніс українську літературну мову на новий, якісно вищий ступінь. У поетичних творах Шевченкова українська мова набула незвичайного багатства барв та відтінків, а також можливостей передачі не тільки найтонших настроїв, почуттів і думок, а й глибоких філософських та політично-суспільних узагальнень. Широко користуючись лексикою різних галузей науки й мистецтва, Шевченко заклав основи термінологізації української лексики, підносячи цим самим українську літературну мову до рівня найрозвиненіших мов світу.
ЖИВЕШ, ТАРАСЕ, ПОМІЖ НАС
Між берегами вічності
Клекоче час,
Рокоче дня нового
Світла повінь.
Живуть, Тарасе любий,
Поміж нас
І голос твій, і пензель твій, і Слово.
Воно налите незгасимим
Яр-вогнем,
Навічно коване
З дзвінкої криці.
Воно ще яскравіше
З кожним днем
В серцях у наших
Буде променитись.
Живлющим житом віщо половіть
У світанковім жайворові полі.
Зеленим віттям тихо гомоніть
Прадуба-нелиня й тополі.
Воно не пустить у наш дім
Чужинську рать
Здобуте нами розтоптати.
Йому Антеєм суджено стоять,
Щасливе небо наше чатувати.
Між берегами вічності клекоче час,
Дзвенить нового дня
Весела повінь.
Живуть, Тарасе рідний, поміж нас
І голос твій, і пензель твій, і Слово.