Алеша Попович і сестра Петровичей

Російська билина У Владимера князя був поцестен бенкет Так усе на бенкеті напивалисе, Так усе на цесном наедалисе: Так усе на бенкеті приросхвастались: Так інший хвастат золотий скарбницею, Як інший хвастат молодий жоной, Як інший хвастат конем ежжалим е, Як інший хвастат биком кормленим е. И сидять як два Петро Петровиця, Вони не п’ють, не їдять, ницем не хвастаються Говорять як їм як товаришши: — Уш ви ой еси, два брателка! Не пьите, не їсте, ницем не хвастаєтеся — Уш ми цем же будемо хвастати? Ишша немає в нас золотої скарбниці, Ишша немає в нас молодий жони, Ишша немає в нас бика кормленого, Ишша немає в нас коня ежжалого,- Тільки есь у нас една сестриця, Ишша та ж Еленушка Петрівна світло; Як нихто не видал в едной рубашецьки, А в едной рубашецьки, без поеса, А в єдиних цюлоциков, без чоботов Подскоцил Олешецька Поповиць син — Уш ви ой еси, два брателка! Ви не хвастайте своєю сестрицею А и тої жа Еленушкой Петровною: Я видал вашу веть сестрицю А в єдиної рубашецьки, без поеса, А в єдиних цюлоциков, без чоботов; Ви мабуть тко веть додому ж веть, Засукайте кому так снігу білого, Уш ви киньте в окошецько в кошевьцято З востосьнею так зі стороноцьку.

Ишша отут братьцям за лихо стало А и за ту круцинушку великою. Збиралися отут з беседушки, А йдуть вони до свого двору, Засукали кому так снігу білого А кидали в окошецько вкошевьцято. Виходила отут ихня сестриця, Ишша та ж Еленушка Петрівна веть, Вона в єдиної рубашецьки, без пояса, А в єдиних цюлоциков, без чоботов. Ишша отут їй братьця розсердилисе, Ишша отут вони розгневилисе: — Уш ти ой еси, наша сестриця, А и ти жа, Олена Петровная! И хочуть рубати так ейну голову Ишша отут їм сестриця поклониласе, Ишша отут вона покориласе: — Уш ви ой еси, два брателка, Два Петро веть ви так два Петровиця! Не рубаєте тко так буйної голови, Уш ви дайте рядок на малої цяс А сходити Олени до божого церькви Ишше богові їй помолитисе, А с подружецьками їй роспроститисе. Вони отут були веть послушливи.

А послушливи, розговорцити, А дають веть рядок на малої цяс, А сходити Олени до божого церькви А и богові їй помолитисе, А с подружецьками роспроститисе. А як пішла Олена до божого церькви Вона богові отут помолитисе, А с подружецьками роспроститисе. Вона коштує так отут богові молитьсе: А слізьми вона так умиваитьсе А горем вона поттираитьсе. Подскоцил Олешецька Поповиць син, Науцят Еленушку Петровную: — Ти просися в братей у цисто поле, Щоби зрубали там твою так буйну голову А приходить Олена від божої церькви. Ишша брати в їй так россердилисе, Ишша отут вони розгневилисе; А хочуть рубати буйну голову Ишша отут Олена возмолиласе.

Ишша отут вона покориласе: — Уш ви ой еси, ви два брателка, Два Петро так ви два Петровиця! Не січіть моєї так буйної голови, Уш ви дайте рядок на малої цяс, Ви зсічіть мою так буйну голову А в далеци так у цистом поли Як у їй брати були послушливи Як у їй були розговорцити; Повезли Олену в цисто поле Вони там хочуть зрубати так буйну голову Ишша отут Олена возмолиласе, Ишша отут вона покориласе: — Уш ви ой еси, два брателка, Два Петро веть ви так два Петровиця! Ви рубаєте мою так буйну голову А на тій на плахи на липової И як у їй братьци були послушливи А послушливи, розговорцити; Закопали Олену в землю по поесу, Вони поїхали за плахою за липової Подскоцил Олешецька Поповиць син, Ишша викопав отут Еленушку. Так виїхали вони до божого церькви, Так веньцями вони повеньцялисе, Так перснями вони поминялисе. А приїхали як два брателка, Два Петро веть їх так два Петровиця,- Ишше отут Олени тільки місце знати Ишше отут вони й заплакали: — Уш ти ой еси, наша сестриця, Ишша ти Еленушка Петрівна веть! Ишша ми тибя дак багато слухали, Ишша ти нас дак не послухалася У билинах існують як би два образи Алеши Поповича.

В одних випадках він богатир, побивающий Тугарина, хресний брат Іллі Муромця й Добрини Никитича, що робить разом з ними цілий ряд героїчних подвигів. А в інші — жіночий перелесник, що намагається обманами женитися на дружині Добрини Никитича або ж, як у даній билині, що обмовляє сестру Петровичей. Уважається, що подібне «зниження» образа Алеши Поповича, певна «дегероїзація» його відбулася далеко невипадково. Це прямий наслідок антиклерикальних настроїв народних мас в XVI XVII століттях, коснувшихся билинного героя саме тому, що він по по батькові своєму Попович — син ростовського попа Інше прочитання билинного сюжету про Алеше й сестру Петровичей запропоноване В. Я. Проппом, що вважає, що богатир зовсім не обмовляє Олену, а за допомогою обмови намагається неї врятувати від тиранічної влади братів.

«Алеша,- підкреслює він,- здійснюючі військові подвиги, і Алеша, що добуває собі наречену, дружину, що вириває її з пащі не міфологічного чудовиська, а з пащі не менш страшних людських чудовиськ, є той самий Алеша — герой російського епосу». Публикуемий текст записаний А. Д.

Григор’євим в 1900 році від видатної пинежской сказительници Марії Дмитрівни Кривополеновой, що в 1915 році знову «відкриє» О. е. Озаровская, привезе її в Петербург і Москву, де почнуться знамениті виступи «речей бабусі» 1915 1917 і 1920 років.

Наукова цінність запису, як і інших записів А. Д. Григор’єва, складається ще в тім, що він першим застосував так звану фонетичну фіксацію фольклорного тексту, досить важку для читання, але з максимально можливою точністю передавальне реальне звучання билин Текст публікується по першоджерелу: Григор’єв А. Д. Архангельські билини.

Із Пб., 1901, т.1, №82 (118).

В. И.

Калугін