Алташина В. Д. Діалог і диалогизм у романах Кребийона

Алташина В. Д. Діалог і диалогизм у романах Кребийона «Джерело: Література Освіти) злітає з його пера «розмова»1. Цю же рису французів помічає Юм, уважаючи, що саме вони змогли довести до досконалості «саме затребуване й саме приємне мистецтво «2. «Джерело: Література Освіти)»бесіди» (е»Джерело: Література Освіти) «картину миру» так, щоб слухаючий міг неї розпізнати. У процесі мовної діяльності в певному колективі знаходять висвітлення багато хто історично, що сформувалися особливості, даного суспільства.

Для Бахтина диалогизм є конкретно-психологічне втілення «сукупності всіх суспільних відносин» у механізмах свідомості. У романах-діалогах Кребийона «Ніч і момент, або Ранку Цитери» (1755) і «Випадок у каміна. Моральний діалог» (1763) відбилися найбільш характерні ідеї епохи, з якими автор вступає в полемічну дискусію, в іронічний діалог.

Герої міркують про чуттєвість і чутливість, прагнуть позбутися від забобонів, порівнюють тіло людини з машиною, намагаються розширити свої знання шляхом досвіду «Джерело: Література Освіти) поводження, будуар, півморок, крісло або ліжко, неспішність (вечір або ніч займають весь простір роману); либертинаж по-мужски або по-женски (ми цитуємо назви глав книги М. Делона » Le savoir-vivre liberti». P., 2000). Персонажі Кребийона випливають своїм природним похилостям, не порушуючи при цьому правил пристойності, прийнятих у світлі, які вимагають, щоб молодий либертен ішов від перемоги до перемоги й ніколи не залишався не в справ «Джерело: Література Освіти) автор розподіляє дискурс між персонажами, а з іншої, він іронічно вторгається в хід оповідання, оголюючи його умовність і руйнуючи зовнішнє прагнення кправдоподобию.

6. Зауваження оповідача, що наполегливо й усе більш безсоромно втручається в діалог, проясняють ситуацію, проясняють гру жестів і поглядів; допомагають розгадати той код, що використовують герої. Коментарі автора допомагають розкрити основну мету діалогу «розповідання» історії.

Зате він виконує інші чотири (по класифікації Ж. Женетта)3: по-перше, він є «постановником», робить відбір матеріалу; по-друге, творить комунікативний акт, двома учасниками якого є оповідач і адресат оповідання (звертання до читача постійно звучать на сторінках романів); по-третє, виражає своє відношення до що відбувається, причому його втручання нерідко грає дидактичну роль 8. Діалогічні відносини виникають тільки тоді, коли один персонаж сприймає цілісний образ іншого як бажаний партнер взаємодії.

Діалог вимагає якоїсь внутрішньої спільності партнерів, однак, аж ніяк не відсутності боротьби, скоріше, навпаки «Ніч і момент» головна партія належить Клитандру, у романі «Випадок у каміна» » я-для-себе» і » іншої-для мене»4, які можна доповнити відповідно категоріями » іншої-для-себе» і » я-для-іншого». При цьому » я-для-себе» зовсім не збігається з » я-для-іншого»: це протиставлення видимості й суті в романах-діалогах стає очевидним завдяки авторським коментарям, які розкривають щирі почуття, акцентують увагу на вдаванні й умілій грі співрозмовників 10. Та ж розбіжність » я-для-себе» і » я-для-іншого» ми бачимо усередині розгорнутих історій Клитандра, що розкриває свої думки й таємні мотиви вчинків.

Він фіксує нюанси голосу й жестів своїх партнерок, сховані пружини поводження яких він намагається зрозуміти. У цих оповіданнях обоє персонажа розкриваються із двох сторін: Клитандр описує як видимість, так і сутність; перед нами, так сказати, не два герої, але цілих чотири «персони». 11. Оповідання в романах-діалогах не є прерогативою оповідача, але виникає й усередині самого діалогу, учасники якого розповідають один одному про свої любовні захоплення й перемоги. Знову можна відзначити чіткий розподіл ролей: якщо в романі «Ніч і момент» всі оповідання належать Клитандру «Випадок у каміна» цю роль грає Сіли 12. Можна відзначити цілий ряд перекликів між двома романами-діалогами в ситуаціях, міркуваннях, персонажах. Є в обох романах відсилання й до найвідомішого утвору автора «Оманам серця й розуму». Так виникає діалог між романами письменника, діалог між героями й ситуаціями «Джерело: Література Освіти) картину миру, для створення якої співрозмовники неодмінно повинні користуватися певним кодом, що свідчить про їхню спільність, однак саме виникнення комунікативного акту можливо лише при наявності розходжень між ними. Диалогизм проявляється й у словах одного персонажа, що пропонує множинні трактування, зважує різні думки, коливається у виборі точки зору. Постійний діалог із читачем веде й сам автор, втручання якого становлять оригінальність і цінність добутків. Нарешті, має місце й діалог із чужим словом, будь те епіграфи, сховані або явні цитати з інших авторів (Ларошфуко, Расин, Овідій і ін.), або ж відсилання до власних добутків, що, незважаючи на характерне для автора одноманітність тематики, надає його творчості багатогранність і поглиблює психологізм