Байрон Джордж Ноэл Гордон

Байрон уособлює в собі все романтичне в житті, людській поведінці і творчості. Не тільки в першій половині XIX ст коли жив поет, а й пізніше досить розповсюдженим був тип молодих людей, які свідомо чи несвідомо наслідували свій ідеал — лорда Байрона або його героїв. І Чайльд-Гарольд, і Манфред, і Корсар, і ліричні герої більшості поезій — все це тип романтичного індивідуаліста, розчарованого у навколишньому світі, самотнього і гордого в своїй самоті. Він жадає кохання і не може знайти в коханні щастя.

Він шукає великого діла, але не може здійснити нічого, що б, на його погляд, було варто його зусиль.

Байрон походив зі старовинного збіднілого аристократичного роду. Десятирічним він успадкував місце в палаті лордів. Але це був дивний член палати, ні на кого не схожий аристократ. Дитинство Байрона минуло в Шотландії, яка на все життя вразила його романтичною красою.

Батько поета покинув сім’ю, але й в особі матері юний Джордж не знайшов друга. Байрон жив замкнутим та похмурим. На додачу його морально пригнічувала ще й фізична вада — він кульгав від народження.

Одержав початкову освіту в Гарроу, в одній із тих шкіл, де навчались діти англійської аристократії.

Байрон здобув освіту в Кембриджському університеті, де він не лише захоплено вивчав історію, філософію, літературу, а й почав писати вірші. Перший збірник віршів — «Часи дозвілля» відображає настрої розчарування й одинокості, що охоплювали поета. Назрівав конфлікт поета з вищим англійським суспільством. Трагічне відчуття самотності Байрон передає в «Надписі на могилі ньюфаундленської собаки» . Він звертається до людей, що його оточують, зі словами глибокого презирства.

Вперше це зрозумів Бєлінський, який писав про Байрона: «… він любив людство, але презирав і ненавидів людей, між якими бачив себе одиноким і покинутим».

На початку 1809 р., досягнувши повноліття, Байрон займає місце в палаті лордів англійського парламенту і незабаром відправляється в подорож країнами Середземномор’я. Верхи на коні пересікає Іспанію, відвідує Мальту, в Албанії здійснює поїздки в гори, відчуваючи радість від спілкування з людьми, далекими від європейської цивілізації. Багато місяців проводить у Греції.

Народжуються дві перші пісні поеми, які принесли Байрону всеєвропейську славу — «Паломництво Чайльд Гарольда».

Молодий герой — юнак Чайльд Гарольд — схожий на автора; він втілив весь комплекс ідей, уподобань та розчарувань молодої людини початку XIX ст. Для поеми характерне природне злиття ліричного та епічного планів. Фактично створено перший у новій європейській літературі зразок ліро-епічної поеми. Самотність Гарольда, його холодний відчай, розчарування в людях соціально вмотивовані.

Тему відчуження особи в дисгармонійному світі, відкриту романтиками, з найбільшою, класичною повнотою висвітлив Байрон.

У першій половині 1810-х років Байрон створює так званий «східний цикл» поем , в яких герой, зберігаючи типологічну спорідненість із Гарольдом, водночас відрізняється від нього активністю життєвої позиції, бунтом проти існуючих соціальних відносин. Найчастіше він гине в ім’я свободи.

В останній період свого життя Байрон пише сатиричні твори: поему «Бронзовий вік», роман у віршах «Дон Жуан», що синтезував і ліризм ранніх творів, і палкий протест «східних поем», і філософські роздуми «Манфреда» та «Каїна!’ і т. д. Поет оглядає тогочасні країни Південної Європи та Близького Сходу критично-іронічним поглядом Дон Жуана. У романі виявилися симпатії Байрона до національно-визвольної боротьби поневолених народів. Поет їде допомагати грекам визволитись з-під турецького ярма. Це призвело до його передчасної смерті. Трагічна загибель Байрона викликала скорботу в серцях багатьох митців Європи.

Гете увічнив його подвиг в образі Евфоріона у другій частині » Фауста «, Пушкін оплакав його смерть у вірші «До моря».

Характерні риси байронічного героя: втеча від жорстокості буття, світова скорбота, постійний пошук гармонії — притаманні творам українських письменників першої половини XIX ст.: Євгена Гребінки, Михайла Петренка, Левка Боровиковсь-кого, Віктора Забіли та ін.

У квітні 1824 р. проводжа/ш в останній путь великого англійського поета, який помер від болотної пропасниці в найгаря-чіший час його бойової служби.

«Володар дум» цілого покоління, Байрон справив великий вплив на сучасників.