Белль Генріх

Дата народження — 21 грудня — 1917 Дата смерті — 16 липня — 1985 Белль (Boell) Генріх (21 грудня 1917, Кельн — 16 липня 1985,там же), німецький письменник Народився в сім’ї червонодеревця. По закінченні класичної гімназії (1936) працював учнем продавця в букіністичному магазині. У квітні 1939 записався в Кельнський університет, де збирався вивчати літературу, але вже через кілька місяців одержав закличну повістку з вермахту В 1939-45 піхотинцем воював у Франції, брав участь у боях на Україні й Кримі. На початку 1945 дезертирував і потрапив в американський табір для військовополонених. Після звільнення працював столяром, а потім продовжив утворення вуниверситете. Літературний дебют Літературний дебют Белля відбувся в 1947, коли в одному з кельнських журналів був опублікований його оповідання «Звістка». Через два роки окремою книгою вийшла повість починаючого письменника «Поїзд прийшов вчасно» (1949), що розповідала про солдата, що, як і сам Белль, дезертирував з армії В 1950 Белль став членом «Групи 47».

В 1952 у програмній статті «Визнання літератури руїн», своєрідному маніфесті цього літературного об’єднання, Белль призвав до створення «нового» німецької мови — простого й правдивого, пов’язаного з конкретною дійсністю. Відповідно до проголошених принципів ранні оповідання Белля відрізняються стилістичною простотою, вони наповнені життєвою конкретністю. Збірники оповідань Белля «Не тільки до Різдва» (1952), «Мовчання доктора Мурке» (1958), «Місто звичних осіб» (1959), «Коли почалася війна» (1961), «Коли скінчилася війна» (1962) знайшли відгук не тільки й у широкої читаючої публіки, і критики В 1951 письменник одержав премію «Групи 47» за оповідання «Чорна вівця» про парубка, що не бажає жити за законами своєї сім’ї (ця тема пізніше стане однієї з ведучих у творчості Белля). Від оповідань із простими сюжетами Белль поступово перейшов до більше об’ємних речей: в 1953 опублікував повість «И не сказав ні єдиного слова», рік по тому — роман «Будинок без хазяїна».

Вони написані про недавно пережитий, у них упізнавалися реалії перших дуже важкого післявоєнного років, зачіпалися проблеми соціальних і моральних наслідків війни Перший великий успіх Славу одного із провідних прозаїків ФРН приніс Беллю роман «Більярд о пів на дев’яту» (1959Формально його дія відбувається протягом одного дня, 6 вересня 1958 року, коли герой по ім’ю Генріх Фемель, відомий архітектор, святкує своє вісімдесятиліття. Насправді дія роману вміщає в себе не тільки події з життя трьох поколінь сім’ї Фемель, але й піввікову історію Німеччини. «Більярд о пів на дев’яту» складається із внутрішніх монологів одинадцяти героїв, ті самі події представлені читачеві з різних точок зору, так що складається більш-менш об’єктивна картина історичного побуту Німеччини першої половини 20 в. Своєрідним втіленням Німеччини стає грандіозне абатство Св. Антонія, у конкурсі проектів на будівлю якого колись переміг Генріх Фемель і яке було висаджено його сином Робертом, що пішов після загибелі дружини в антифашистське підпілля. Післявоєнна Німеччина, у якій живуть герої роману, виявляється, на думку Белля, не набагато краще довоєнної: і тут панують неправда, гроші, за які можна відкупитися від минулого «Очами клоуна» Помітним явищем у германській літературі став наступний великий добуток Белля — «Очами клоуна» (1963). Небагатий подіями роман Белля — це, по суті, внутрішній монолог головного героя, циркового артиста Гансу Шнира, сина промисловця-мільйонера, що згадує про роки його дитинства, що пришелись на війну, про післявоєнну юність, міркує про мистецтво Після того, як героя покинула його кохана Марі, що Шнир уважає «своєю дружиною перед Богом», він починає випадати з ритму життя, у нього загострюються його «дві вроджені хвороби — меланхолія й мігрень».

Ліками проти життєвої невдачі для Гансу стає алкоголь. У результаті Шнир не може виходити на арену цирку, він змушений на час перервати свої виступи. Вернувшись у свою квартиру в Бонні, він обзванивает знайомих, щоб розшукати Марі, що став дружиною католицького діяча Цюпфнера, але безуспішно.

Зі спогадів героя читач розуміє, що той випав з життя задовго до того, як втратив улюблену — ще в отроцтві, коли відмовлявся разом зі своїми однокласниками брати участь у навчаннях гитлерюгенда, за згодою його батьків проводившихся в родовому маєтку Шниров, і, пізніше, у двадцять років, коли відкинув речення батька продовжити його справа, вибравши шлях вільного художника Ні в чому герой не знаходить опори: ні в любові, ні в налагодженому побуті, ні в релігії. «Католик по інтуїції», він бачить, як церковники на кожному кроці порушують букву й дух християнських заповідей, а той, хто щиро треба їм в умовах сучасного суспільства може перетворитися визгоя.

На гребені популярності Вершиною міжнародного визнання стало обрання Белля в 1971 президентом Міжнародного пен-клубу, а в 1972 він першим з німецьких письменників післявоєнного покоління був визнаний гідним Нобелівської премії. Багато в чому на рішення Нобелівського комітету вплинув вихід нового роману письменника «Груповий портрет з дамою» (1971), у якому письменник спробував створити грандіозну панораму історії Німеччини 20 століття. У центрі роману описувана очами багатьох людей життя Ліні Груйтен-Пфайфер, особиста доля якої виявилася тісно переплетеної з історією її батьківщини На початку 1970-х. гг.

, після серії терористичних актів, проведених западногерманскими ультралівими молодіжними угрупованнями, Белль виступив у їхній захист, виправдуючи жахаючі вчинки нерозумною внутрішньою політикою западногерманских влади, неможливістю свободи особи в сучасному німецькому суспільстві. Повість «Загублена честь Катарини Блюм, або Як виникає насильство й до чого воно може привести» (1974) була написана Беллем під враженнями від нападок на письменника в западногерманской пресі, що не без підстави охрестила його «натхненником» терористів Центральна проблема «Загубленої честі Катарини Блюм», як і проблема всіх пізніх добутків Белля — вторгнення держави й преси в особисте життя простої людини.

Про небезпеку нагляду держави за своїми громадянами й «насильстві сенсаційних заголовків» розповідають і останні добутки Белля — «Турботлива облога» (1979) і «Образ, Бонн, боннський» (1981). Белль був першим і, мабуть, самим популярним у СРСР западногерманским письменником молодого післявоєнного покоління, книги якого стали доступними завдяки «відлиги» кінця 1950-х — 1960-х рр. З 1952 по 1973 російською мовою було опубліковано більше 80 оповідань, повістей, романів і статей письменника, причому його книги виходили набагато більшими тиражами, чим на батьківщині, у ФРН. Белль був частим гостем ВСССР. В 1974 всупереч протесту радянських влада надав А.

И. Солженицину, висланому радянськими влада зі СРСР, тимчасове пристановище у своєму будинку в Кельні (у попередній період Белль нелегально вивозив рукопису письменника-дисидента на Захід, де вони були опубликованив результаті добутку Белля були заборонені до публікації в Радянському Союзі.

Заборона була знята лише в середині 1980-х рр. з початком перебудови В 1987 у Кельні був створений Фонд ім’я Генріха Белля — неурядова організація, тісно взаємодіюча з партією «Зелених» (його відділення існують у багатьох країнах, у тому числі й у Россиифонд підтримує проекти в сфері розвитку цивільного суспільства, екології, прав людини А. В. Маркин Попутник, коли ти прийдешь у Спа…

2Хліб раннього років