Блог учителя: данина моді, необхідність, хобі?

Блог учителя, класного керівника, психолога, бібліотекаря, керівника закладу… Величезна кількість таких ресурсів вже стала звичною. Не залишились осторонь цього сучасного засобу взаємодії і педагоги нашого району. А для чого створюється блог? Зараз Ви, переконана, подумки почнете перераховувати аргументи: учитель повинен іти в ногу із часом, володіти новими технологіями, обмінюватися досвідом… та ще безліч причин.

Тим паче, що не для себе він це робить, а для колег, батьків, учнів… Проте чи так це насправді? Або чи завжди так?

Що пропонує нам «Класна Оцінка»? Переглянемо блоги вчителів. Переважна більшість містить статті, призначені для колег . Цікаво? Без сумніву!

Корисно? Ще й як! Але!

Чи знайде інформація свого адресата? Учням та батькам цей матеріал навряд чи стане в нагоді. Колеги з навчального закладу неодмінно переглянуть, оцінять, та використовувати не будуть. А от інші користувачі сайту? З власного досвіду знаю, що це не так просто.

Зареєструвавшись, вирішила дізнатися, чим же живуть мої колеги-філологи з різних куточків України. Де там! Витратила безліч часу, «виловлюючи» поодинокі статті відповідної тематики. Йдеться, насамперед, про недосконалість пошукової системи на сайті та каталогу розділів зокрема. Тут ми з вами безсилі, залишається тільки сподіватися, що з часом ці недоліки буде усунено.

Щодо рейтингової системи… Нічого поганого в цьому не бачу, хоча, вирішивши ознайомитися з матеріалами «кращих авторів», раптом виявила, що ті, хто очолює рейтинг, взагалі не мають статей… Дивно, чи не так?

Складається враження, що цей корисний ресурс працює в уповільненому, навіть у млявому режимі. Можна його назвати «живим» та функціонуючим? Начебто так.

Розділи регулярно поповнюються, оновлюються, створюються нові блоги, з’являються автори. Проте… Опубліковані Матеріали чомусь не мають коментарів. У багатьох — більш ніж 500 переглядів і тільки інколи зустрінеш «одинокий» коментар. А якщо два — то це вже просто жваве обговорення.

Невже стаття нікого не «зачепила»? Не викликала бажання підтримати автора чи посперечатися з ним? Тут бачу кілька варіантів.

Перший: Не про те пишемо. Чим заповнювати свій блог, зрозуміло, справа кожного, проте у будь-якому разі робити це треба від душі . Не перетворюймо хоч це на формальність, її вистачає і так у нашому вчительському житті!

До речі, колеги, розміщуючи матеріали у своєму блозі, ми автоматично «привласнюємо» їх. Коли цим зловживають наші учні, видаючи чужі думки за свої , ми дорікаємо, засуджуємо, знижуємо бали… А самі, виходить, дозволяємо собі це робити? Тож не забуваймо вказувати першоджерело, давати посилання, поважати закон про авторське право!

Про плагіат у мережі — окрема тема, залишу її для наступної статті.

Повертаємося до коментарів. Інша причина їх відсутності, на мою думку, полягає в тому, що часто ми не наважуємося висловлювати свої думки й Уникаємо спілкування. Чи то боїмося раптом образити автора, чи то соромимося втручатися в його роздуми… Але, погодьтесь, саме відгуки читачів свідчать, що ти не дарма працюєш, надихають на подальшу творчість і самовдосконалення. У наших з Вами силах перетворити блоги на потужний засіб взаємодії та співпраці.

Не будьмо байдужими!

Шановні колеги! Запрошую всіх Вас до діалогу! Яким Ви бачите педагогічний блог?

За яким принципом добираєте свій матеріал? Які розділи в першу чергу відвідуєте самі? Чекаю на Ваші коментарі!

Гординська І. В.