Боріння добра і зла в трагедії Й. Гете «Фауст»
Образ великого шукача істини хвилював Гете все життя. У трагедії » Фауст » він показав боріння добра і зла як рушійну силу розвитку, змін, динаміки буття. У пролозі автор ставить питання: що є Людина в цьому величному, гармонійному і досконалому всесвіті?
Людина мислить, але від цього страждає ще більше, бо розуміє безглуздість багатьох соціальних інститутів, законів, звичаїв, забобонів, розуміє, що в соціальних бідах винна не природа, не всесвіт, а вона сама.
У філософії Гете ідея діалектичної єдності протилежностей є однією з провідних. У боротьбі суперечностей створюється гармонія світу, у зіткненні ідей — істина. Поет постійно нам нагадує про це.
Два герої трагедії — Фауст і Мефістофель — наочно нам демонструють це діалектичне споріднення позитивного і негативного. Образ Мефістофеля уособлює в собі дух заперечення і руйнування. Але, він не може знищити основне — життя. Він теж творить через заперечення.
Фауст і Мефістофель постійно сперечаються, але цим вони лише взаємно доповнюють єдину ідею.
У Фауста і Мефістофеля автор вклав певні людські риси. Натура палка і енергійна, Фауст надто чутливий, його серце легко поранити, іноді він егоїстичний, але завжди безкорисливий, чуйний, людяний. Фауст шукає. Розум його в постійних сумнівах і тривогах. Суть страждання Фауста — прагнення до істини.
Це жага до осягнення, вулканічна енергія пізнання. Фауст і Мефістофель — два антиподи: перший жадає, другий насичений, перший рветься «за межі», другий знає, що там нема нічого, там порожнеча. Мефістофель грається з Фаустом, як з нерозумним хлопчиком, дивлячись на всі його поривання, як на пустощі, примхи, і весело їм потурає — адже у нього, Мефістофеля, договір із самим Богом. Мефістофель — це тип людини, стомленої довгим спостереженням за злом і зневіреної у гарному початку світу.
Він не вірить ні в добро, ні в зло, ні в щастя. Він бачить недосконалість світу і знає, що вона — вічна, що ніяк її не переробити. Він сміється з людини, яка при всій своїй нікчемності намагається щось виправити в світі. Сміх цей поблажливий.
Мефістофель навіть жаліє людину, вважаючи, що джерело всіх її страждань — та сама іскра Божа, яка веде людину до ідеалу, до досконалості, до недосяжного.
Прочитавши трагедію «Фауст», можна зробити висновок, що світ тримається на протистоянні творчого духу і духу заперечення і руйнації, сумніву і зневіри .
Боріння добра і зла в трагедії Й. Гете «Фауст»