Будиночок в Коломні — Пушкін А. С. Короткий зміст

Починається твір ліричним відступом про достоінствах або недоліки тієї чи іншої форми стіхосложеня. Заявивши, що йому «чотиристопний ямб набрид», автор решает взятися за «октаву». Поскаржившись, що нині більшість поетів гребують дієслівної римою, автор вирішує «відтепер у рими брати дієслова».

Таким чином, Пушкін нарочито приніжает значення поетичної техніки, тим самим показуючи її підлегле значення стосовно висловлюваною мислям.

Поезія, по Пушкіну, як життя, прекрасна в будьяких своїх проявах якщо вона гармонійна, якщо відображає буття, енергію і радість життя. Мені рими потрібні; все готовий зберегти я, Хоч весь словник; що стиль, то і солдатів Усі придатні в дію: у нас же не парад. Сановний принцип поезії, а саме відображення життя у всій її повноті, чітко висловлено поетом. Поетична техніка є лише засобом, що відображає життя, а не чимось застиглим і самоцінним: Трохи відпочинемо на цій точці. Що? перестати або пустити пе на? …

Зізнатися вам, я в п’ятистопний рядку Люблю цезуру на другий стопі. Інакше вірш то в ямі, то на купині, І хоч лежу тепер на канапе, Все здається мені, ніби в труському бігу За мерзлій ріллі мчу я на возі. Що за біда? Не всі ж гуляти пішки За невському граніту иль на балі Лощіть паркет або скакати верхи У степу киргизької. Поплетуська дале, Зі станції на станцію кроком, Як кажуть про те оригіналі, Який, не годуючи, на рисаку Приїхав з Москви до Невиріки.

Переходячи безпосередньо до оповідання, оповідач зспілкуватися, що років вісім тому у Покрова в халупі жила з Досідверима «одна вдова». Далі оповідач повідомляє, що в даний час халупи вже немає, що на її місці побудували триповерховий будинок, тобто пародірует характернейший прийом сентименталистов і романтиков надавати всієї розповіді відтінок меланхоліческого спогади .

Оповідач розповідає про події як про давно минулому і вже майже стершиеся з пам’яті людей: Дні три тому туди ходив я разом З одним знайомим перед ввечері. Лачужкі цій немає вже там. На місці Її побудований триповерховий будинок.

Я згадав про бабусю, про наречену, Бувало, тут сиділи під вікном, Про ту пору, коли я був молодший, Я думав: чи живі вони? І що ж? Мені стало усно: на високий будинок Дивився я косо. Якщо в цю пору Пожежа його б охопив колом, Те моєму б озлобленому погляду Приємно було полум’я. Дивним сном Буває серце повно, і багато дурниці Приходить нам на думку, коли бредемо Одні або з товаришем удвох.

Однак останні рядки надають пародійне звучання всьому уривку: меланхолійні спогади просто оголошуються дозвільним нісенітницею та пустою балаканиною, хоча рассказчик тут же обмовляється, заявляючи, що «хтось балакучий, того чутка прославить» і що йому «доктором заборонена сумовитість».

Потім оповідач повідомляє, що дочка бабусі мала «смак освічений», вміла грати на гітарі і співала: «Стогне сизий голубок», попутно оповідач нарікає на сумовитість російських песен: фігурне иль буквально: усією сім’єю, Від візника до першого поета, Ми всі співаємо понуро. Потім оповідач повідомляє, що дочка бабусі мала «смак освічений», вміла грати на гітарі і співала: «Стогне сизий голубок», попутно оповідач нарікає на сумовитість російських песен: фігурне иль буквально: усією сім’єю, Від візника до першого поета, Ми всі співаємо понуро. Сумний вої Пісня російська.

Відома прикмета! Почавши за здоров’я, за упокій Зведемо якраз. Засмучує зігріта Гармонія і наших муз, і дів. Але подобається їх жалібний наспів. Дівчину звали Параша, вела вона господарство, тобто «Вміла мити і гладити, шити і плесть», і стежила за кухарок, як та варить гречану кашу.

Автор вміло відтворює романтичносентиментальний антураж: Зимою віконниці закривалися рано, Але влітку до ночі розчинено Все було в будинку. Бліда Діана Дивилась довго дівчині у вікно. Бувало, мати давнимдавно хропіла, А донька на місяць ще дивилася. Дочка слухає нічні крики котів і сумує. «За воскресНьяма, влітку і зимою» мати ходила з донькою на богослужіння. Туди ж ходить якась графиня в «красі гордовитої і суворою».

Оповідач порівнює її з парашею: Вона страждала, хоч була прекрасна І молода, хоч життя її текла У розкішній млості; хоч була підвладна Фортуна їй; хоч мода їй несла Свій фіміам, вона була нещасна.

Блаженніше стократ її була, Читач, нова знайома ваша, Проста, добра моя Параша. Коса зміей на гребені роговому, Зза вух зміею кучері руси, косиночку хрестнавхрест иль вузлом, На тонкій шиї воскові буси Наряд простий, але перед її вікном Все ж їздили гвардійці чорновусий, І дівчина спокушати вміла їх Без допомоги нарядів дорогих. Раптово помирає Кухарка, і вдова з дочкою починають искати нову.

Параша йде на пошуки, відсутній майже цілий день, потім повертається з якоюсь дівчиною і представляє її як кухарок. Мавра погоджується на мінімальну оплату. Скоро з’ясовується, що нова Кухарка кепсько готує і не вміє шити. У неділю мати з дочкою йдуть до обідні, Мавра залися будинку.

По дорозі вдову долають сумніви: чи не обокрадет чи їх годиною нова Кухарка. Вона повертається додому і бачить як куховарка голиться, «перед люстерком Параші чинно сидячи».

«Кухарка», закриваючи обличчя, впадає навтьоки. Коли приходить Параша, мати їй розповідікість про те, що сталося. Параша закраснелась чи ні, Сказати вам не вмію, але Маврушкі З тих пір як не було, пропав і слід!

Пішла, не взявши на сплату ні шеляга І не встигнувши наробити важливих бід. У червоної дівчини і у старенької Хто заступив Маврушу? Зізнаюся, Не відаю і закінчити поспішаю. «Як, хіба всі тут? Жартуєте!»» Їйбогу «. «Так ось куди октави нас вели! До чого ж таку підняли тривогу, скликали рать і з похвальбою йшли?

Завидну ж ви обрали дорогу! Невже інших предметів не знайшли? Та чи немає хоч у вас моралі?»» Ні… або є: хвилиночку терпіння…

Ось вам мораль «, за мненью моєму, Кухарка даром наймати небезпечно; Хто ж народився чоловіком, тому рядитися в спідницю дивно і даремно: Колинебудь доведеться ж йому Голити бороду собі, що незгодна З природою дамській… Більше нічого Не руш з розповіді мого «.

Таким чином, епічний розмах, який задається з самого початку настільки ретельним підбором образотворчих засобів, виявляється всього лише містифікацією, ще однією пародією на загальноприйняті стереотипи. Таким чином, епічний розмах, який задається з самого початку настільки ретельним підбором образотворчих засобів, виявляється всього лише містифікацією, ще однією пародією на загальноприйняті стереотипи.