Бугрів В. Нескінченні Гулливери

Бугрів В. Нескінченні Гулливери «Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття «Подорожі в деякі віддалені сторони світу Лемюеля Гулливера». І почався воістину тріумфальний хід знаменитого «спочатку хірурга, а потім капітана декількох кораблів» по читаючому мирі.

Уже в наступному році книга Свифта з’явилася на французьких, німецьких, голландських мовах, ще через рік — на італійському. Із затримкою (яку, втім, з лишком компенсувало кількість видань) вийшли «Подорожі Гулливера» в 1772 році й російською мовою… Однак зовсім не достаток перекладів і навіть не «круглу» дату мали ми у виді, згадуючи Освифте.

Прочитайте два уривки: «Читач, безсумнівно, зачудується, що, всупереч сумному досвіду й клятві ніколи в житті більше не подорожувати, я проте в липні 1914 року знову розстався із дружиною й дітьми, щоб як військовий лікар рушити на кораблі «Бульверк» у води Балтійського моря…» «На світанку дев’ятого числа місяця героїв 541 року нашої ери, що датується Жовтневою революцією в Росії, я з п’ятьома іншими істориками вилетів на стратоплана з лондонського стратодрома в напрямку Мельбурна…» «Джерело: Історія всесвітньої літератури.

19 століття «струльдбругам» — безсмертним, вік яких в окремих випадках наближався до тисячі років. Але ж він, герой Свифта, просто повинен би був щирим «струльдбругом», що дожити навіть до першої світової війни, — про 541-м рік комуністичної ери ми вуж і не говоримо. Так що не будемо робити таємниці: герої процитованих творів хоча й мають ім’я Гулливера, однак вийшли аж ніяк не з-під пера Джонатану Свифта.

«Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття «Подорож у Фа-ре-ми-до» — фантастичну повість про «соль-ля-си», неорганічних істотах, що населяють нібито одну із планет Сонячної системи. Гулливер у цій повісті — сучасник Каринти, з болем размишляющий про нищете, страждання, хвороби, убивствах, підступництві й неправді, які панують у його світі й здаються тим огидніше, що зіставляється із чистотою Суспільства «соль-ля-си». (Помітимо, що не задовольняючись «п’ятою подорожжю Гулливера», Каринти оприлюднив в 1921 році й «шосте» — сатиричну повість «Капиллария», у тої ж «непідроблено» свифтовской манері бичевавшую пороки буржуазної сім’ї). «Джерело: Історія всесвітньої літератури.

19 століття «Гулливере в арійців» (1936) німецького письменника-антифашиста Георга Борна мова йде вже не про вдачі буржуазного суспільства взагалі, а про конкретний і імовірно, самому мерзенному в історії людства прояві насильства — германському фашизмі. «Професор единбургского університету Гулливер у далекому майбутньому випадково попадає на відокремлений острівець, де ніколи — після катастрофи нацистського режиму — укрилися вісімсот «кращих» арійців, сумне й смішне видовище виявляє собою «велике арійське пленемя, протягом напівтисячі років послідовно проводило в життя фашистські расові теорії. Фізично звироднілі, що перетворилися по суті в печерних дикунів, «арійці» проте з нев’янучим жаром викрикують сакраментальне «хайль!», традиційно чтут свастику, плетуть інтриги в боротьбі за владу, віддаючи при цьому всіх і вся, вислужуючись перед більше сильним, слабких прирікаючи на напівголодне животіння. Тут прогрес був неможливий, — констатує Гулливер, — населення острова було безповоротно засуджене на виродження й загибель». І вже не герой, а його вустами автор-антифашист викликує про жах, що охопив його, коли він подумав про те, «яка доля осягла б людство, якби полем для цих злочинних експериментів з’явився не жалюгідний острів, а земна куля»…

Доля книг, що одержали широке визнання читаючої публіки, універсальна: рано або пізно вони стають об’єктом для жартівливих або серйозних наслідувань. Сказане повною мірою ставиться й «Гулливеру».

За свідченням дослідників, під ім’ям свифтовского героя на одній тільки англійській мові опубліковано досотни прозаїчних творів — трактатів, фейлетонів, утопічних, сатиричних і інших «продовжень», серед яких була навіть «Ліліпутська бібліотечка, або Гулливеров музей: повна система знань для юнацтва в десяти томах, складена Лилипутиусом Гулливером» (1782). Практично неможливо навіть перелічити всі «продовження». Тому відзначимо лише, що один з перших таких творів вийшло з-під пера абата Дефонтена: спочатку він перевів книгу Свифта на французький (до речі, переклад його виявився надзвичайно живучий, він витримав у Франції понад 170 — видання), а трьома-чотирма роками пізніше випустив і власне «продовження», видавши його, як і слід було сподіватися, за «переклад з англійського манускрипту». Далеко не завжди у Свифта запозичили — тільки центрального героя-оповідача Той же Дефонтен героєм свого утвору зробив не Гулливера, а… його сина. «Новий Гулливер, або Подорожі Жана Гулливера, сина капітана Гулливера», — так називався цей типово — французький «роман відповідно до правил», де минулого й кровопролитні бої, і доброчесні дикуни, і любовні пригоди… Висенте Бласко Ибаньес, досить відомий ще й зараз іспанський письменник початку нинішнього століття, серед безлічі інших книг написав роман за назвою «Жіночий рай».

Дія роману розгортається у свифтовской Лилипутии, куди попадає п’ятнадцятий, по підрахунках аборигенів, » Людина-Гора» — молодий американський інженер. У країні цієї прийшли до влади жінки; Лилипутия й Блефуску об’єдналися в «Сполучені Штати Щастя»; столиця йменується відтепер » Містом-Раєм жінок». Але, хоча республіка й «управляється як домашнє господарство, у якому відсутнє безладдя й безалаберность», новому «Куинбусу Флестрину» від цього не легше — адже його навіть перейменовують із » Людини-Гори» в » Раб-Гору»… Не в Лилипутии, а зовсім навпаки — у неосяжній країні » Людей-Гір» відбуваються події повести Л. Бермана «Подорож по країні Авто» (1961). Юному ліліпутові попадають у руки древні папери про перебування в його країні «Куинбуса Флестрина». У технічному розвитку Лилипутия представляє собою вкрай відстала держава, і відважний Мелли по своїй волі відправляється на пошуки великого миру.

Спонукуваний допитливістю, він прагне розібратися в техніку » Людей-Гір», для того щоб, повернувшись на батьківщину, полегшити життя свого народу. Властиво, уже з назви книги ясна її утилітарно-пізнавальна сутність — ненав’язливо пояснити «середньому віку» пристрій автомобіля. Крихта Мелли, без особливі турбот проникаючий у самі дрібні вузли двигуна, допомагає читачеві побачити всі ці вузли «зсередини». Жвавість викладу, достаток усіляких пригод дозволяють авторові досягти поставленої мети, продемонструвавши разом з тим, що Свифта можна продовжувати не тільки в сатиричному жанрі… Один раз, щоправда, Гулливер був похований. Трапилося це в 1911 році в оповіданні Леоніда Андрєєва «Смерть Гулливера»…

Але безсмертя не так-те легко сховати в небуття. Гулливер як і раніше живий. Останнім за часом «продовженням» Свифта залишається поки, наскільки нам відомо, що вийшов в 1973 році «Новий Гулливер» Богумила Ржиги. Чеський письменник піднімає у своєму романі гостро злободенний (як це майже завжди бувало при серйозному звертанні до спадщини Свифта) питання про надмірний технизированности сучасної цивілізації, про надмірне її відчуження від матері-природи… Два з половиною століття тривають мандрівки Лемюеля Гулливера по хвилях книжкового океану. Поважний вік навряд чи позначився на невтомному мореплавці: він як і раніше допитливий і готовий кпутешествиям. Віталій БУГРІВ