Булгаков — містик у лапках

Твір по літературі: Булгаков — містик у лапках

Диявола, мабуть, для Булгакова

Дійсно не існує

Е. Сидоров

За професією Михайло Опанасович Булгаков був лікарем. І перші його письменницькі роботи були навіяні враженнями земського лікаря. Видимо, медицина располагаетк глибинним міркуванням про життя. Згадаємо Чехова — він теж був медиком. Про Чехова у зв’язку з Булгаковим-Містиком я згадав тому, що, по деяких літературних джерелах, наприклад — есе В. Розанова, Антон Павлович у житті не позбавлений був містичних переконань і настроїв

Отже, можна припустити, що містичне світовідчування властиво в тім або іншому ступені всім лікарям. Це зрозуміло, тому що їм доводиться бути частими свідками смерті людей. Булгаков не уник містичних настроїв, але вони в нього вилилися в сатиру. До свого роману «Майстер і Маргарита» Булгаков ішов довгим шляхом: на початку 20-х років їм був задуманий роман «Інженер з копитом», і лише з 1937 року цей роман став називатися «Майстер і Маргарита». Як бачимо, містична символіка із самого початку творчого шляху цікавила автора. Але цікавила як символіка, не більше того. Містикові Булгаков використовував у багатьох своїх речах як більше зручну для нього форму передачі своїх міркувань ожизни.

Дьяволиада — один з улюблених булгаковських мотивів, яскраво був виписаний в «Майстру й Маргариті». Але містика в романі грає цілком реалістичну роль і може бути прикладом гротеско-фантастичного, сатиричного оголення протиріч дійсності. Воланд караючою силою проноситься над Москвою. Його жертвами стають глузливі й непорядні люди. Потойбічність, містика із цим дияволом як би не в’яжуться. Якщо такого Воланда не бил© би в державі, погрязшем у пороках, то його треба було б видуматися

И уявили, що сховалися: до буфетника з «рибкою другої свіжості» і золотими десятками в схованках; до професора, що ледве призабув Гиппократову клятву; до умнейшему фахівця з «викриття цінностей…»

Зовсім не диявол страшний авторові і його улюбленим героям. Нечиста сила для автора не існує в дійсності, як не існувало й богочеловека. У романі Булгакова живе інша, глибока віра — в історичну людину й у непорушні моральні закони. Не те погано, що Берліоз заперечує існування Бога й жагуче доводить це незнайомцеві на Патріарших, а те, що Берліоз думає, що раз Бога ні, стало бути, усе дозволен. о

Містичне виникає в романі тільки після згадування на перших сторінках ім’я філософа Канта. Це зовсім не випадково. Для Булгакова ідея Канта — програмна. Він слідом за філософом затверджує, що моральні закони укладені в людині й не повинні залежати від релігійного жаху перед прийдешньою відплатою, тим найстрашнішим судом, уїдливу паралель якому можна легко доглянути в безславній загибелі начитаного, але безсовісного атеїста, що очолював Московську асоціацію письменників

И Майстер, головний герой книги, що написав роман про Христю й Пілата, теж далекий від мистики. Їм написана на історичному матеріалі книга, глибока й реалістична, далека від релігійних канонів. Цей «роман у романі» фокусирует у собі етичні проблеми, які повинні вирішити для себе — кожне покоління людей, а також кожна окрема мисляча й страждаюча особистість

Отже, містика для Булгакова лише матеріал. Але читаючи «Майстра й Маргариту», часом все-таки відчуваєш, начебто тіні Гофмана, Гоголя й Достоєвського бродять неподалік. Відзвуки легенди про великого інквізитора звучать у євангельських сценах роману. Фантастичні містерії в дусі Гофмана перетворені російським характером і, втративши риси романтичної мистики, стають гіркими й веселими, майже побутовими. Містичні мотиви Гоголя виникають лише як ліричний знак трагізму, коли роман підходить до завершенню: «Як смутна вечірня земля! Як таємничі тумани над болотами. Хто блукав у цих туманах, хто багато страждав перед смертю, хто летів над цією землею, несучи на собі непосильний вантаж, той це знає. Це знає утомлений. І він без жалю залишає тумани землі, її болотца й ріки, онотдается з легким серцем у руки смерті, знаючи, що тільки вона одна заспокоїть його».

«Рукопису не горять», — вимовляє один з героїв роману, намагаючись спалити свій рукопис, але це не приносить йому полегшення. Майстер пам’ятає текст напам’ять. Людська пам’ять добра й справедливості вище всякої мистики. Булгаков це знав