Герой часу в комедії А. С. Грибоєдова «Горі від розуму» Горі від розуму Грибоєдов А. З

Герой часу в комедії А. С. Грибоєдова «Горе від розуму»
Переборюючи шаблони легкої класичної комедії, освоюючи досягнення росіянці й закордонної драматургії, Грибоєдов створив першу реалістичну комедію в російській літературі — свій безсмертний шедевр «Горе від розуму». Комедію захоплено зустріли декабристи. Вони відразу відчули її революційний пафос і гостроту ідей. Для них комедія з’явилася художнім узагальненням їхніх власних ідей і почуттів

У п’єсі знайшла широке відбиття епоха зародження й розгортання декабристського руху

У суспільній комедії Грибоєдова відбита боротьба двох основних таборів, двох мирів московського суспільства напередодні повстання декабристів. Їхнє протистояння знайшло місце в соціальному конфлікті «століття нинішнього» і «століття минулого».

Представниками московського барства в п’єсі є Фамусов і його оточення. Це позбавлені всякого почуття гуманності вороги волі, освіти, таємне бажання яких — «забрати всі книги б так спалити». Прогресивне дворянство представляє Олександр Андрійович Чацкий, справжній виразник декабристських ідей впьесе.

Суспільний конфлікт зложився в п’єсі через неприйняття Чацким ідеалів «століття минулого» і його бажання виставити на загальний огляд пороки й недоліки цього суспільства. Він виступає як ідеолог «століття нинішнього».

Олександр Андрійович — розумна, чесна, освічена людина, що гаряче любить свою Вітчизну. Грибоєдов перший у російській літературі створив образ позитивного героя свого часу. Автор підкреслює в комедії розум Чацкого, ясний і гострий, котрий означав, що він був не просто розумною людиною, а вільнодумцем. Він належить до передових людей з новим мисленням, високими моральними принципами, які не брешуть і не пристосовуються, не залежать від суспільної думки. Вони вільно мислять, займаються науками, подорожують не заради забави, а заради самоосвіти:

Хотів об’їхати ціле світло,

І не об’їхав сотої частки

Чацкий цікавиться літературою: «Він славно пише, перекладає». Герой хотів служити «справі, а не особам». Він нехтує тих людей, які «тим, хто вище, лестощі, як мереживо, плели…» Питання про відношення до служби стояв ще із часів класицизму. Представники «століття минулого» уважали необхідної службу освіченому монархові:

Тоді не те, що нині,

При государині служив Катерині!

А декабристи ставили на перше місце служіння Вітчизні. Спосіб життя московського дворянства для Чацкого неприйнятний. Він прекрасно усвідомлює тім, що чекати змін у середовищі чиновного барства не доводиться:

Що нового покаже мені Москва?

Учора був бал, а завтра буде два

Чацкий засуджує порожнє й дозвільне времяпрепровождение представників «століття минулого»:

Та й кому в Москві не затискали роти

Обіди, вечері й танці?

Олександр Андрійович — гуманіст, захисник волі й незалежності особистості. Він жагуче бичує ненависний йому кріпосницький лад, говорячи про «Нестора негідників знатних» і опомещике-театрале.

Моральні принципи Чацкого — це вільний і незалежний спосіб життя замість «преклоніння перед думками чужими», незалежність і горде достоїнство замість низькопоклонства:

Як той і славився, чия частіше гнулася шия;

Як не у війні, а у світі брали чолом;

Стукали об підлогу не жалуючи!

Олександр Андрійович сміло висловлює свої судження в очі тим, кого засуджує:

Помилуйте, ми з вами не ребяти,

Навіщо ж думки чужі тільки святі

Він викриває відношення фамусовского суспільства до утворення й освіти:

Що нині, так само, як издревле,

Клопочуть набирати вчителів полиці,

Числом поболее, ценою подешевше?

Герой іронізує над відношенням «століття минулого» до утворення:

А т сухотний, ріднячи вам, книгам ворог,

В учений комітет який оселився

І з лементом вимагав присяг,

Щоб грамоті ніхто не знав і не вчився?

Ще одна проблема того часу — взаимоотношение національного і європейського. Національна самобутність — ідеал Чацкого й декабристів:

Я одаль воссилал желанья

Смиренні, однак уголос,

Щоб винищив господь нечистий цей дух

Порожнього, рабського, сліпого подражанья.

Минуле століття, яким так захоплюється Фамусов, Чацкий називає «століттям покірності й страху».

Чацкий, єдиний зі сценічних персонажів, протипоставлений фамусовскому суспільству, але глибоко помилкове тлумачення Чацкого як образа зайвої людини. Сам герой не усвідомлював себе самотнім. Так, у своєму монолозі «А судді хто…» він виступає від імені свого покоління. Так, на сцені Чацкий один, але є внесценические персонажі, що показують його типовість, що свідчать на користь прийдешніх перемог Чацкого. Це двоюрідний брат Скалозуба, що «службу раптом залишив» і «у селі книги стало читати». Це й племінник княгині Тугоуховской князь Федір, «хімік і ботанік». Це й професори Педагогічного інституту, «упражняющиеся в розколах і безверьи».

У статті «Мильон роздирань» Гончарів відзначив, що вічність, неминучість ролі Чацкого полягає в тім, що він з’являється «при кожній зміні одного століття іншим».

Історична типовість Чацкого доводиться, наприклад, тим, що його ім’я в чернетках писалося «Чадский», нагадуючи читачеві про особистість П. Я. Чаадаєва

Трагізм Чацкого — це трагізм кращих людей епохи.