Герой повісті Г. М. Троепольского «Білий Бім Чорне вухо»

Про Біміс читач дізнається від автора повісті й від одного з її героїв — господаря собаки, літератора, записуючого іноді свої враження від життя. Обидва оповідача цілком солідарні в своє трепетне відношення до живої природи, частиною якої є Бім, обидва, що називається, «російські інтелігенти» з властивою цій людський породі любов’ю-жалістю до «братів наших менших», з гострим відчуттям провини людини перед відданою беззахисністю домашнього звіра. Маленька біографія Біма, за винятком перших ідилічних її сторінок, пов’язаних з життям у будинку господаря, коли відбувається «виховання почуттів» цуценя, — це гірка повість про сирітство вірного, благородного, обдарованого ніжною і чутливою душею істоти, «полеглого жертвою зради і наговору» .

Бім — мисливський пес. Однак породистість собаки в даному випадку — не знак кастової обраності . У повісті, написаної в «радянські часи», комплекс особливостей собаки обережно іменується «інтелігентністю», тоді як Бім — справжній собачий принц, аристократ за всіма статтями . Ця обставина грає в повісті особливу роль.

Опинившись в певному соціальному просторі, незвичайний герой парадоксальним чином виявляє його ущербність. Люди, яких під час своїх нескінченних поневірянь зустрічає Б., принижені або жадібні, озлоблені або нещасні. І міська, і сільське життя, яку сьорбнув марно розшукує господаря пес, виявляє убогість, неповноту, таїть в собі небезпеку. Добрі тут беззахисні так само, як Б., а на злі завжди є опора. «Я — радянська жінка!» — Волає Тітка, головна гонителькою героя. Гордовита пластику мисливської собаки, її спокійне гідність, «хореографічна» вишуканість її поведінки ображають Тітку і подібних їй.

А лицарства благородство і безкорисливість Б. роблять його чужинцем серед егоїстично стурбованих людей. У відомому сенсі Б. — посланець. Він — спадкоємець багатовікового культурного руху: адже мисливський собака — важливе свідчення наповненого діалогу людини з твариною, що говорить про рівень духовного розвитку соціуму. Б. — живий «уламок» пішла культури з її вибагливою складністю, що здається естетичної надмірністю, з втіленим у ній кодексом честі.

У той же час у семантиці образу собаки відчутний традиційний для європейської літератури мотив: природа, яка має цивілізацію на відповідність природному закону живого світу.

Історія Б., написана з недитячим розумінням собачої суті, може бути витлумачена в дусі архетипових сюжету про поневіряння принца — ізгоя, що гине від людської злоби, а сам герой цілком вписується в архетипний образ «гнаного дитини». У цьому сенсі образ Б. — продовження російської літературної традиції «олюднення» тварин, представленої Хол-Стомера Л. Толстого. Мучеництво собаки — тема не нова для європейського мислення.

Б. — свого роду літературна реінкарнація святого Гінфора , безвинно вбитої хорта, почитавшейся в середні століття в одному з християнських парафій Франції.

Герой повісті Троепольского може бути охарактеризований як «катартического персонаж». Мучеництво і смерть собаки «просвітлюють» і очищають відстале, гнітюче-безвихідне соціальний простір, в якому пес прожив своє коротке життя.