Героїня роману В. В. Набокова «Лоліта»

Коротка історія Л. виникає з покаянної сповіді якогось Гумберта, полюбив героїню, коли їй було Дванадцять років, і попрощавшись з нею, коли їй було вісімнадцять. Тому оповідання про гірку, грішній любові сорокарічного чоловіка до дівчинки пронизливо і смущающе відверто, а образ самої Л. володіє подвійною природою. На всьому вигляді дівчинки, докладно і трепетно відтвореному оповідачем , лежить печать розмитості, примарність, недостовірності.

Існують як би дві Л. Одна — звичайна американська дівчинка, любителька синтетичного морозива, джазу і кіножурнальчіков, вихована пошловатой претензійної матір’ю, волею долі опинилася об’єктом агресивною і ірраціональної пристрасті оповідача. Інша — маленький «смертоносний демон», істота з породи «німфеток» , що володіє «надзвичайною владою» над Гумбертом. Демонічна природа Л., виявлена, втім, одному лише герою роману, може бути витлумачена по-різному. Маленька Л. і все, що пов’язано з нею, для Гумберта уособлює колись втрачений і ілюзорно набутий Рай.

Але разом з тим це символ Едему з його неміцністю і неодмінним Змійовим спокусою.

У Л. дві біографії, що не збігаються за часом. Одна — реальна, благополучно почалася в 1935 р. в одному з американських штатів і закінчилася смертю від пологів у провінційному місті. Друга почалася в Італії в 1923 р. із зустрічі маленького Гумберта з маленькою Аннабеллою і закінчилася смертю страждальця-оповідача у в’язниці в 1952 р. Таким чином, Л. — це продовження померла в дитинстві Аннабелли, яка осяяла героїню ностальгічним відсвітом. Однак Л.-німфетка створена уявою Гумберта не тільки з реалій власного дитячого досвіду.

У тій же мірі вона — плід вчених занять рафінованого гуманітарія.

Школярка Долорес Гейз сприймається ним через безліч культурних «фільтрів». Вона для героя і Кармен, символ непокірної жіночності, і навіть Ліліт , апокрифічна перша дружина Адама, що згодом перетворилася на Демона. Реальна Л. брехлива, вульгарна, свавільна, хибна.

Вона сама спокушає розгубленого Гумберта, а потім біжить від нього — ненажерливого та ревнивого «татуся» — до такого ж немолодому драматургу, біжить, щоб бути вигнаний цим витонченим розпусником. У романі Л. існує переважно в сприйнятті оповідача. Про неї читач дізнається лише від Гумберта.

Період поневірянь Л. після втечі висвітлений в мізерній кількості. Це й зрозуміло: героїнею роману є фантом, а риси реальної Л. входять до нього як неминучі складові. Коли ж з’ясовується, що оповідач любить героїню, незважаючи на її «похилий» вік , у той час як німфетке не може бути більше чотирнадцяти, незважаючи на спотворюють її вагітність, розповідь виявляє досі неявну трагедійну глибину і з історії хворобливої пристрасті якогось німфолепта до німфетке перетворюється на вічну історію нерозділеного, нероздільної любові.

Образ Л. — один з найпопулярніших жіночих образів у літературі XX «Шв., А слово» німфетка «стало частиною повсякденного лексикону наших сучасників. При цьому треба зауважити, що, перетворившись на т. зв. транскультурний символи, «Лоліта» та «німфетка» втратили багато смислові обертони, метафоричну складність образу, створеного Набоковим. Тепер обидва слова вживаються у значенні «спокуслива, кокетлива дівчинка-підліток».