Ідея й художні засоби її втілення в поемі С. А. Єсеніна «Ганна снегина»

Твір по літературі: Ідея й художні засоби її втілення в поемі С. А. Єсеніна «Ганна снегина»

Геній завжди народний

А. Блок

С. А. Єсенін юнаків сімнадцяти років уперше з’являється в Москві: він приїхав з далекої Рязанської губернії в столицю цілком, що оформився поетом. Це кучерявий розовощекий хлопчик, на думку сучасників, «дуже схожий на свої вірші». А ранні вірші його те саме що пісні: це музика, складена сільським хлопцем на тальянці, гармошці. Такі пісні, здається, чутні в шумі листя, співі солов’я; їх співають селяни, забираючи хліб, на косовицях. Русь Єсеніна встає в тихі й зарьових вечорах, у багрянці й золоті осіни, у неосяжної сині небес. У нього навіть ліс визванивает хвойною позолоттю

Виткався на озері червоне світло зорі

На борі із дзенькотами плачуть глухари.

Але проходить час, і Єсенін починає розуміти, що Росія в його віршах, тиха, дрімотна, смиренна, лагідна, має мало загального з життям теперішньої, суворої. Час дорослішання, становлення Єсеніна як поета — час крутих поворотів в історії Росії

Від Русі польовий, патріархальної, що йде в минуле, від Росії, увергнутої царатом у безодню світової війни, — до Росії, зміненою революцією, Росії ленінської, Росії радянської — такий шлях, пройдений поетом разом зі своєю батьківщиною, своїм народом. Цей шлях суворий, драматичний. І далеко не кожний з письменників того часу твердо встояв на палубі хитного корабля — Росії, коли вибухнула революційна бура

З того й мучуся, що не зрозумію —

Куди несе нас доля подій

Складної й потребуючої великої віддачі шляхом учився Єсенін жити в такому що хвилюється, незвичному для нього світі

Востаннє, двадцяти із зайвим років, побував Єсенін у рідному селі Константинове. Це було останнє побачення з дитинством, з юністю, з Руссю що йде — про що він і написав у поемі «Ганна Снегина». Потрібно підкреслити: «Аннаснегина» у значній мірі автобиографична. Літо 1918 року Єсенін провів у селі й, звичайно, був очевидцем явищ, що відбувалися в революційному селі

Сіло Радово (яке дійсно. існує в Рязанській губернії), зі слів жителів, «широке й відкрите, з його проглядаються такі неоглядні далечіні й бачиться такий бездонний блакитний небесний купол, що на якийсь час почуваєш себе не на Землі, а як би на небі…».

В «Ганні Онєгіної», поряд з ніжними, ліричними спогадами свого дитинства, своєї першої любові, є присутнім основна мета, ідея — показати село, селян, а разом з тим їхньої думи, думки, змінені революцією. Але як, у яку сторону змінився тихий хід їхнього життя, чи став побут селян краще, богаче? Або навпаки?

Життя в них було погане,

Майже все село навскач

Орала однієї сохою

На парі заїжджених шкап

Складна, суперечлива гама почуттів у душі поета, його віршах відбивала драматизм післявоєнної дійсності й, зокрема, долі російських селян. Все це відгукнулося не однією сумною трагічною нотою в поезії Єсеніна, наповненої світлом доброти, жалю, милосердя до людей, до всього живого на землі

Багато чого з того, що відбулося в Росії в жовтневі дні, Єсенін не зрозумів і тому не смог прийняти, не зміг з усією силою оспівати у своїх віршах, хоча цю його «велику любов до Жовтня, що проложили народам миру шлях до ясного майбутнього», намагалися нав’язати багато критиків, філософи. Як було зрозуміти йому, селянинові, поетові-мужикові, значення революції, війни у світовому, масштабному змісті, коли бачив він так багато лих, нещасть, горя, які принесла війна в села?!

Я думаю:

Як прекрасна

Земля

И на ній людина

И скільки з війною нещасних

Виродків тепер і калік!

И скільки зарито в ямках!

И скільки зариють ще!

Ці рядки Єсеніна, наповнені й гордістю, і радістю, і болем за людину, його долю, перейняті неприхованою тривогою за майбутнє всього людства, всієї нашої планети, могли б по праву стати епіграфом до всім есенинским віршам і поемам. І ще: вони гранично сучасні. Виникає таке почуття, що вони написані зараз, у наші дні, коли над людством нависла погроза ядерної війни, екологічних катастроф, і ці рядки поєднують всіх людей доброї волі. Така сила прозріння геніального художника

Але як би не було різання позиція Єсеніна стосовно революції, воно тягся до більшовиків, людям, які так різко, раптом змогли змінити мир. Поета цікавили вони спочатку більше стихійно, чим свідомо: «Говорять, що я більшовик. Так, я радий зауздать землю…»

Цікава щодо цього одна із ключових, кульмінаційних сцен «Ганни Снегиной», коли радовские мужики наполегливо «катують» земляка, героя поеми про головний для них у революції: «…Скажи: чи відійдуть селянам без викупу ріллі панів?»

И далі — як про самому таємний:

«Скажи,

Хто такий Ленін?»

Я тихо відповів:

«Він — ви».

Така відповідь героя «Ганни Снегиной» селянам і, у ще більшому ступені, відповідь самому собі

От так багатосторонньо відбилася основна ідея в поемі Єсеніна: з одного боку — доказу непотрібності революційного перевороту в Росії («Я почуваю всю трагедію, що відбулася з Росією «) і з іншого боку — «.. .Нехай я не близький комуністам як романтик у моїх поемах, — я близький розумом до Леніна, найбільшій людині в моїй Росії».

Але не можна забувати й про героїню поеми, з якої в Єсеніна зв’язані одні з найдорожчих спогадів його юності. Що ж дозволило Ганні Снегиной не втратити себе остаточно в емігрантських потемках? Любов! Її лист із «лондонською печаткою» у Росію, лист — сповідь до людини, що колись неї любив і про яке вона тепер думає з особливою теплотою й надією:

Але ви мені як і раніше милі,

Як батьківщина і як весна

Ганна по^-доброму неповторно осінена любов’ю, від якої й самому Єсеніну стає тепліше, і якось раптом пропадають його слова про безвихідність любові, а замість:

Ми все в ці роки любили,

Але, виходить,

Любили й нас

Єсенін був глибоко переконаний: джерела «пісенного слова» у народі. Тому вся поема написана простою й доступною мовою. Цей стиль, розміри вірша нагадують його ранні, такі задушевні й народні вірші. Думаю, що тільки зараз ми починаємо усвідомлювати стиль його «словесної ходи».

От такий складної, але цікавої стала поема Єсеніна перед публікою. У свій час цей добуток зробив велике враження на рядових читачів, але критиками було зустрінуто равнодушно, що дуже ображало автора. У наші дні ця поема надзвичайно цікава своєю правдивістю, особистими враженнями Єсеніна. Недарма існує думка, що життя поетів, письменників, художників потрібно вивчати по їхніх добутках. «Що стосується інших біографічних відомостей, — вони в моїх віршах», — писав С. А. Єсенін