Історична повість «Тарас бульба»

Твір по літературі: Історична повість «Тарас бульба»

Ідеал письменника знайшов вираження в «Тарасі Бульбе», у повісті, що опоетизувала духовну нерозривність особистості й народу, що жадає національної й соціальної волі. У ній Гоголь, за словами Бєлінського, вичерпав все життя історичної Малороссии й у чудовому, художнім «створенні назавжди запам’ятав її духовний образ». Характеристика точна, але й дивна: адже в повісті не відбиті реальні особи й події. Справжнє чудо мистецтва: читача не залишає відчуття, що був на світі історичний прототип Тараса Бульби або він сам

У цьому дорогому для Гоголя добутку художній історизм і художній психологізм склали естетическое єдність. В образі Тараса Бульби чільна психологічна риса — його беззавітний патріотизм. Всі щиросердечні й фізичні сили героя підтримуються цим почуттям. У перші ж мінути зустрічі із синами після довгої розлуки він не обіймами зустрічає їх, а випробовує бійцівські якості старшого, Остапа:

«- Так він славно б’ється! — говорив Бульба зупинившись.- Їй-богу, добре! — продовжував він, небагато оправляючись,- так, хоч би навіть і не пробувати. Добрий буде козак!»

Суворий час диктував свої закони. Чоловіка росли безстрашними воїнами. Тарасові не терпиться похвалитися синами в Січі. Не давши їм розніжитися будинку, він відвозить їх у військовий табір: «Завтра ж їдемо! Навіщо відкладати! Якого ворога ми можемо тут висидіти? На що нам ця хата? До чого нам все це?..»

Даючи характеристику своєму героєві, Гоголь говорить, що такий упертий і самовідданий воїн міг виникнути тільки в лихоліття: «…тільки у важкий XV століття на куті, що напівкочує, Європи, коли вся первісна Росія, залишена своїми князями, була спустошена, випалена вщент неприборканими набігами монгольських хижаків. Словом, російський характер одержав тут могутній, широкий розмах, дужу зовнішність».

Але Гоголь оповідає не тільки про сильних і відважних воїнів, він дає розгорнуті картини прекрасної й пишної природи Малороссии. Тут, на неозорих просторах степу, могли народитися й зрости такі вільнолюбні й самовіддані бійці. «Степ, чим далі, тим ставала прекрасніше. Тоді весь південь, весь простір, що становить нинішню Новоросію, до самого Чорного моря, було зеленою, незайманої пустинею… Нічого в природі не могло бути краще. Вся поверхня землі представляється зелено-золотим океаном, по якому бризнули мільйони різних квітів…»

Цей прекрасний мир і захищають запорізькі козаки. Тарас не зрячи пишається своїм старшим сином. Остап — щирий воїн свого часу. Сильний і відважний, спокійний і впевнений у собі, він до кінця залишається відданий своїй справі — звільненню Малороссии від польських загарбників. Для Остапа немає важливіше заняття, чим ратна праця. Він трохи примітивний у духовному плані, його ніщо не цікавить, крім військових дисциплін. Але патріотизм Остапа, його вірність присязі й товаришам змушують захоплюватися ім. Під час катувань і страти Остап непохитно тримається, він теперішній герой. І тільки бажає знати, чи бачить батько його, чи оцінений цей останній подвиг:

«- Батько! де ти? Чи чуєш ти?

— Чую! — пролунало серед загальної тиші…»

Але не тільки гордість за синів випало пережити старому Тарасові. Гіркота й біль випробовує він через зрадництво Андрия. Ніякі вагомі причини не можу виправдати сина в його очах. У сцені опису страти Андрия образ старого козака наближається до біблійних героїв. Він все своє життя віддав на служіння батьківщині, твердою рукою знищував її ворогів. І так само твердий при страті сина-зрадника:

«- Що, синкові, допомогли тобі твої ляхи?.. Так продати? продати віру? продати своїх? Стій же; злазь із коня!.. Стій і не ворушися! Я тебе породив, я тебе й уб’ю!..»

Останні миті життя самого Тараса повні героїзму й самовідданої любові до товаришів по зброї. Тарас не думає про свою швидку й болісну смерть, не почуває болю в палаючих ногах. Він повний бажання виручити своїх відважних соратників, що потрапили в лихо, воно допомагає їм урятуватися, сподіваючись на те, що бойові товариші продовжать святу справу, на яке він життя поклало

Завдяки таким сильним і самовідданим особистостям наша країна змогла вистояти й зберегти свою незалежність. Героїчний час, сильні характери, нам їсти чому повчитися у своєї Великої Історії. Повість Н. В. Гоголя зберігає свою актуальність і сьогодні.