Історія створення роману «Доктор Живаго»

В 1956 р. Пастернак закінчив роботу над романом «Доктор Живаго». Задум роману «Доктор Живаго», по визнанню самого автора, виник у нього в 1946 р., коли він був у Грузії на святкуванні сторіччя Н. Бараташвили: «Мені схотілося зробити щось велике, значне — тоді й виникла думка про роман. Я почав зі сторінок про старий маєток…

» Навесні 1954 р. в «Прапорі» (№ 4) були надруковані вірші з «Доктора Живаго». Публікація супроводжувалася короткою анотацією: «Роман приблизно буде дописаний улітку. Він охоплює час від 1903 до 1929 р. з епілогом, що ставиться до Великої Вітчизняної війни. Герой — Юрій Андрійович Живаго, лікар, що мислить, з пошуками, творчої й художньої складки, умирає в 1929 році.

Після нього залишаються записки й… вірші». У листі до О. Фрейденберг від 1 жовтня 1948 р. поет визнавався: «Я рік за роком труджуся, як каторжний. «…

» И дійсно, я до божевілля, неизобразимо щасливий откритою, широкою волею відносин з життям, таким мені випливало… бути у вісімнадцять або двадцять років, але тоді я був скований… і не знав так добре мови життя, мови неба, мови землі, як їх знаю зараз». Настрій Пастернаку багато в чому визначалося післявоєнною суспільною ситуацією, коли люди сподівалися на зміни, відмову від репресій і придушення особистості. Але в поета бували й «проміжки розпачу», коли в нього не вистачало щиросердечних сил переносити що відбувається. «Жахлива ця торжествуюча, самозадоволена, що величається своєю бездарністю обстановка, бессобитийная, доісторична, ханжески застійна», — писав він В.

Шаламову в жовтні 1954 р. Йому ж Пастернак повідомляв, що закінчив роман ще в листопаді 1953 р.

, а тепер працює над подробицями Досягнуте за допомогою «каторжного» праці щастя внутрішньої волі розширювало масштаби творчості й створювало в поета відчуття цілісності буття. Критик В.

Воздвиженский відзначив вільний подих, з яким написаний роман Ще до закінчення добутку Пастернак познайомив з його рукописним варіантом тих людей, думкою яких особливо дорожив. Однієї з перших його читачок була дочка Марини Цветаевой Аріадна Эфрон. У той час вона перебувала на поселенні в Рязані.

У листі з посилання в листопаді 1948 р. Аріадна повідомляла Пастернаку своє враження про героїв роману: «Образи Лари, Юри, Павла боляче входять у серце, тому що ми їх знали такими, якими вони дані тобою, і ми втратили їх…

Як добре, що ти зробив те, що міг зробити тільки ти, — не дав їм усім піти безіменн і непізнаними, зібрав їх усіх… пожвавив своїм подихом і працею». У цей час Пастернак важко переживав стан відчуженості в письменницькому середовищі: «И, бути може, там всі вони пишуть погано. «…» Але краще помилятися всім разом, чим помилятися одному». Його мучили сумніви у своїй можливій неправоті й правоті більшості. У переписці з Пастернаком В.

Шаламов висловлював набагато більше тверду оцінку тодішнього літературного миру, уважаючи, що в ньому панує «низькість і боягузтво… забуття всього, що становить горде й велике ім’я російського письменника». У ситуації роз’єднання Пастернаку з письменниками наприкінці 1940-х — початку 1950-х років були закладені причини тієї драми, що не могла не відбутися при його спробах опублікувати роман «Доктор Живаго» в 1956 р.

У журналі «Новий мир» і видавництві «Художня література». За свідченням сина поета, в 1956 р. представник іноземної комісії Сполучника письменників привіз до Пастернаку в Переделкино представника італійського видавництва Д. Анджело, якому в офіційній обстановці була передана для ознайомлення рукопис добутку. Так роман потрапив до італійського видавця Фельтринелли, що незабаром сповістив автора про намір видати його. Пастернак відповів: «Якщо його публікація тут, обіцяна багатьма нашими журналами, затримається, і Ви її випередите, ситуація для мене буде трагічно важкої», хоча й був переконаний, що «думки народжуються не для того, щоб їх таїли або заглушали в самих собі, але щоб бути сказаними». Редколегія «Нового миру» відкинула роман.

У листі, написаному Симоновим і підписаному Лавреньовим, Федіним і іншими, говорилося про «ідейний отщепенчестве» Живаго й «антинародному дусі» роману. Відмовилося публікувати книгу й видавництво «Художня література». В Італії не прислухалися до думки письменника, і роман «Доктор Живаго» уперше вийшов у світло там наприкінці 1957 г. Конфлікт чесного художника з письменниками «розтлінного часу» (Шаламов) досяг апогею, коли стало відомо про присудження Пастернаку в 1958 р. Нобелівської премії У жовтні 1958 р. московські письменники виключили Пастернаку зі Сполучника письменників і просили уряд позбавити його радянського громадянства.

М. Алигер, В. Инбер, А.

Барто оголосили лист уряду із проханням видворити Пастернаку за рубіж. А. Галич писав про ці письменницькі збори: Ми не забудемо цей сміх і цю нудьгу, Ми поіменно згадаємо тих, хто підняв руку. У письменницьких мовленнях, по спогадах сучасників, «звучала разюча суміш конформістської покірності з несамовитістю колективної розправи над інакомислячим». Поет відмовився бути присутнім на зборах письменників і надіслав учасникам лист: «Я знаю, що… буде поставлене питання про моє виключення зі Сполучника письменників.

Я не очікую від вас справедливості. Ви можете мене розстріляти, вислати… І я вас заздалегідь прощаю. Але не квапитеся. Це не додасть вам ні щастя, ні слави.

І помнете, що… вам доведеться мене реабілітувати». Пастернаку змусили відмовитися від Нобелівської премії. Поет виявився в положенні загнаного й зацькованого: Я пропав, як звір у загоні.

Десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає. Після цих подій Пастернак у листі від 11 листопада 1958 р. писав: «Дуже важке для мене час. Усього краще було б тепер умерти, але я сам, напевно, не накладу на себе рук».