Його я вважаю майстром російського слова (По творчості А. А. Фета)

Панас Фет… Його поезія свіжа й трепетна, вона хвилює нашу уяву, викликає глибокі думки, дає відчути красу й благозвучність російського слова. Коли я вперше прочитала його ліричну п’єсу «Шепіт, боязке диханье…», те відчула якийсь особливий настрій, приплив життєвої сили Шепіт, боязке диханье, Трелі солов’я, Срібло й колиханье Сонного струмка… Саме цей вірш стало «самим фетовским», своєрідним поетичним «автопортретом». Адже це просто чудо!

Вірш побудований на одних називних реченнях. Жодного дієслова. Тільки предмети і явища, які випливають одне за іншим У той же час предметним і речовинним вірш не назвеш.

Це і є, може бути, саме дивне й несподіване. Предмети у Фета непредметни. Вони існують не самі по собі, а як знаки почуттів і станів. Вони ледве світяться, мерехтять. Називаючи ту або іншу річ, поет викликає в нас не конкретне подання про саму річ, а ті асоціації, які звично можуть бути з нею зв’язані. Головний зміст — між словами, за словами Саме за словами розвивається й основна тема вірша: почуття любові, почуття найтонше, невимовне: Ряд чарівних змін Милого особи, У димних хмаринках пурпур троянди, Відблиск янтарю, И цілування, і сльози, И зоря, зоря!..

Так про любов до Фета ще ніхто не писав. Тема стара, більше того — вічна. А від фетовских рядків віє свіжістю й новизною.

Фет писав: «Під новизною я маю на увазі не нові предмети, а нове їхнє висвітлення чарівним ліхтарем мистецтва». И от читаємо його вірш «Я прийшов до тебе із привітом…

«: Я прийшов до тебе із привітом, Розповісти, що сонце встало, Що воно гарячим світлом По аркушах затріпотіло; Розповісти, що ліс прокинувся… Незвичайно вже сам початок вірша, незвичайно в порівнянні із прийнятою тоді нормою в поезії.

Адже початкова фраза фетовского вірша зовсім неточна й навіть не зовсім правильна: «Я прийшов до тебе із привітом, /Розповісти…». Дозволив би собі так сказати Пушкін? Але саме ця неточність створює не тільки несподівані, але і яскраві, хвилюючі образи.

Створюється враження, що поет начебто б спеціально й не замислюється над словами, а вони самі до нього прийшли. І це робить сильний художній вплив. А як прекрасний його пейзаж! Перед нами з’являється російська весна: Уж верба вся пухната Розкинулася навкруги; Знову весна запашна Повіяла крилом Ми почуваємо, як радується приходу весни поет, як хвилюється й блаженствує його душачи Скільки голосів на лузі, у саду, у полі славлять літо!

Спів птахів, дзенькіт струмка, тріск коників, дзижчання бджіл зливаються в радісну музику. Рядка Фета вбирають її в себе й теж починають звучати співуче, мелодійно. Навіть у нічної тиші є своя музика: Ніч німа, як дух безтілесний, Тепле повітря оніміло… А от картинка зими в сучасної Фету селу. Мимоволі звертаєш увагу, скільки подробиць сільського побуту любовно запам’ятав Фет. От ранок півночі — сонливе, скупе Ліниво смотрится у вікно і сірий дим килимом Тихенько стелиться над кровлею сконьком. Рядка у вірша довгі, неквапливі — адже вони зображують «сонливе» зимовий ранок.

Фета немає дерев, рослин, птахів і комах взагалі. Його флора й фауна завжди конкретні й певні. У поезію входять спостереження людини, що визначає по голосі не тільки те, яка птах співає, але й де вона перебуває: И чую я, в изложине росистої Напівголосно скриплять деркачі Новизна зображення явищ природи у Фета пов’язана з ухилом до імпресіонізму, саме цей стиль давав можливість загострити й помножити образотворчу силу слова.

От початок вірша: Над озером лебідь в очерет потягнув, У воді перекинувся ліс, Зубцями вершин він у зорі потонув, Меж двох изгибаясь небес Ліс описаний таким, яким він представився погляду поета: ліс і його відбиття у воді дані як одне ціле, як ліс, що зігнувся між двома вершинами, що потонули в зорі. двох небес. Поет дуже музичний, його стих часто вже самим підбором звуків створює в нас той або інший настрій. «Що не висловиш словами, звуком на душу навий», — писав Фет. Його поезія заворожує нас своїм звучанням. Вона відбиває живе життя, одночасно розкриваючи внутрішній мир людини, красу російської природи, виховує любов до російських просторів, виражає радість і світлу захопленість. Панас Фет увійшов в історію російської поезії як оригінальний поет-лірик, майстер ліричної мініатюри.

Його вірші вражають яскравістю й соковитістю фарб, більшим емоційним розжаренням. І як не погодитися з високою оцінкою майстерності А. А. Фета, даної Н. Г.

Чернишевським: «Хто не любить його, той не має поетичного почуття».