Клара Милич (Після смерті). Повість (1883), у скороченні

Список добутків у скороченні цього автора Щоденник зайвої людини. Повість (1848 — 1850) Місяць у селі. Комедія (1850, опубл. 1855) Рудин. Роман (1855) Ася.

Повість (1858) Дворянське гніздо. Роман (1858) Напередодні.

Роман (1859) Перша любов. Повість (1860) Батьки й діти. Роман (1862) Дим. Роман (1867) Новина. Роман (1876) Клара Милич (Після смертиповесть (1883) Яків Аратів проживав на Шаболовке в невеликому дерев’яному будинку зі своєю тіткою Платонидою Іванівною, Платошей, як називав її ще його батько. Йому було років 25, але жив він замкнуто, займався фотографією, дружив лише з Купфером, що обрусів німцем, що щиро був прив’язаний до Аратову.

За це Платоша прощала йому деяку безцеремонність і шумноватую життєрадісність. Вдачею Яків пішла в батька. Той теж жив уединенно, займався хімією, мінералогією, ентомологією, ботанікою й медициною, слил чорнокнижником, уважаючи себе правнуком Брюса, на честь якого назвав сина, і був схильний до всього таємничого й містичному.

Яків успадкував цю його рису, вірив у таємниці, які можна іноді прозрівати, але осягнути — неможливо. При цьому вірив у науку. Ще при житті батька вчився на фізико-математичному факультеті, але кинув И все-таки Купфер витягся один раз Аратова на концерт у будинок знайомої грузинської княгині. Але він недовго пробув на тім вечері. Незважаючи на це, Купфер і наступного разу затяг його до княгині, розхваливши першокласний талант якоїсь Клари Милич, про яку вони поки не вирішили: Віардо вона або Рашель. «У неї чорні очі? » — запитав Аратів.

«Так, як вугілля!» Виявилося, що він уже бачив у княгині цю дівчину. Їй було років дев’ятнадцять, вона була висока, прекрасно складена, з гарною смаглявою особою, замисленим і майже суворим. Прийняли її дуже добре, довго й голосно ляскали Під час співу Аратову здалося, що її чорні очі увесь час були звернені на нього. Так тривало й потім, коли вона читала з «Євгенія Онєгіна». Читання її, спочатку небагато квапливе, зі слів «Все життя моя була запорукою свиданья вірного з тобою» зробилося виразним і сповнилося почуттям. Ока її сміло й прямо дивилися на Аратова.

Незабаром після концерту розсильний приніс Аратову записку із запрошенням прийти біля п’яти на Тверской бульвар. Це дуже важливо. Спочатку він твердо вирішив не ходити, але о пів на четверту відправився на бульвар. Просидівши якийсь час на крамничці з думками про таємничу незнайомку, він раптом відчув, як хтось підійшов і став позад нього. Клара Милич була збентежена, вибачаючись за свою сміливість, але їй так багато хотілося сказати йому Аратів раптом відчув досаду: на себе, на неї, на безглузде побачення й на це пояснення серед публіки. Роздратування продиктувало суху й натягнуту одповідь: «милостива государиня», «мені навіть дивно», «я можу бути корисним», «готів вислухати вас».

Клара була перелякана, збентежена й засмучена: «Я обманулась у вас… » Раптово спаленіла особа її прийняло зле й зухвале вираження: «Як наше побачення нерозумно! Як я дурна!.. Та й ви…» Вона зареготала й швидко зникла Пройшло два-три місяці. И от один раз він прочитав в «Московських відомостях» повідомлення про самогубство в Казані обдарованої артистки й улюблениці публіки Клари Милич.

Причиною, по слухах, була нещасна любов. Купфер підтвердив, що це правда. Але газета бреше, амурів ніяких: горда була й неприступна Тверда, як камінь.

Тільки образу не перенесла б. Він їздив у Казань, познайомився із сімейством. Теперішнє ім’я її Катерина Миловидова, дочка вчителя малювання, п’яниці й домашнього тирана Тої ж уночі Аратову приснилося, що він іде по голому степу.

Раптом перед ним з’явилася тонка хмарина, що стала жінкою в білих одягах. Ока її були закриті, особа біле, а руки висіли нерухомо. Не згинаючись у спині, вона лягла на камінь, подібний могильному, і Аратів, склавши руки на груди, ліг поруч із нею. Але вона піднялася й пішла, а він не зміг навіть поворухнутися. Вона обернулася, ока були живі, і особа теж ожила. Вона понадила його. Це була Клара: «Якщо хочеш знати, хто я, поїдь туди!

» Ранком він оголосив Платоше, що їде в Казань. Там з бесід із удовою Миловидовой і сестрами Клари Ганною Аратів довідався, що Катя з дитинства була перекірлива, свавільна й самолюбна.

Батька нехтувала за пияцтво й бездарність. Вся вона була вогонь, пристрасть і протиріччя.

Говорила: «Такого, як я хочу, я не зустріну… а інших мені не треба!

» — «Ну а якщо зустрінеш?» — «Зустріну… візьму». — «А якщо не дасться?» — «Ну, тоді… із собою покінчу. Виходить, не годжуся».

Ганна рішуче відкинула навіть думку про нещасну любов як причині загибелі сестри. От її щоденник, хіба є там натяки на нещасну любов? На жаль, на такі натяки Аратів наткнувся відразу ж. Він випросив у Ганни щоденник і фотокартку, пообіцявши повернути його, і відправився Вмоскву. Будинку, у своєму кабінеті, він відчув, що перебуває тепер у владі Клари. Він взяв її фотокартку, збільшив, приладив до стереоскопа: фігура одержала якусь подобу тілесності, але остаточно не оживала, ока всі дивилися убік.

Вона начебто не давалася йому. Він пригадав, як Ганна сказала про неї: недоторкана. От що дало їй влада над ним, теж недоторканим.

Думка про безсмертя душі знову відвідала його. «Смерть, де жало твоє?» — сказано Вбиблии. У вечірньому мороці йому тепер стало здаватися, що він чує голос Клари, відчуває її присутність. Один раз із потоку звуків він зумів виділити слово «троянди», іншим разом — слово «я»; почудилось, начебто м’який вихор пронісся через кімнату, через нього, крізь нього. пляма, Що Біліла в темряві, двері ворухнулося, і здалася біла жіноча фігура — Клара!

На голові в неї вінок із червоних троянд… Він піднявся. Перед ним була його тітка в чіпці й у білій кофті. Вона затурбувалася, почувши його лементи в сні Відразу після сніданку Аратів відправився до Купферу, і той розповів, що Клара випила отруту вже в театрі, перед першим актом, і грала як ніколи. А як тільки завіса опустилася, вона відразу, на сцені, і впала…

У ніч після візитів до друга Аратову приснилося, начебто він хазяїн багатого маєтку. Його супроводжує керуючий, маленькі верткі чоловічки. От вони підходять до озеру. У берега золотий човник: чи не завгодно прокотитися, сама попливе. Він крокує в неї й бачить там обезьяноподобное істоту, що тримає в лапі склянку з темною рідиною. «Це нічого!

— кричить із берега керуючий. — Це смерть! Щасливого шляху! » Раптом чорний вихор заважає всі, і Аратів бачить, як Клара, у театральному костюмі, підносить до губ склянку під лементи «браво», а чийсь грубий голос вимовляє: «А! ти думав, це все комедією скінчиться? Ні, це трагедія!

» Аратів прокинувся. Горить каганець.

У кімнаті відчувається присутність Клари. Він знову в неї влади «- Клара, ти тут? — Так! — лунає вответ. — Якщо ти точно тут, якщо розумієш, як гірко я каюся, що не зрозумів, відіпхнув тебе, — з’явися! Якщо ти тепер упевнена, що я, що дотепер не любив і не знав жодної жінки, після твоєї смерті полюбив тебе, — з’явися! Хтось швидко підійшов до нього позаду й поклав руку на плече.

Він обернувся й на своєму кріслі побачив жінку в чорному, з головою, поверненої убік, як встереоскопе. — …Обернися до мене, подивися на мене, Клара! — Голова тихо повернулася до нього, віка розкрилися, строге вираження змінилося посмішкою — Я прощений! — із цими словами Аратів поцілував її в губи».

Вбежавшая на лемент Платоша знайшла його вобмороке. Наступної ночі він чекав уже з нетерпінням.

Вони із Кларою люблять один одного. Той поцілунок усе ще швидким холодом пробігав по тілу. Іншим разом він буде володіти нею…

Але адже разом жити їм не можна. Що ж, прийде вмерти, щоб бути разом снею. Увечері в нього з’явився жар, і Платонида Іванівна залишилася дрімати в кріслі. Серед ночі пронизливий лемент розбудив її. Яша знову лежав на підлозі.

Його підняли й уклали. У правій його руці виявилося пасмо чорних жіночих волось. Він марив, говорив про укладений їм доконаному шлюбі, про те, що знає тепер, що така насолода. На секунду придя в себе, він сказав: «Не плач, тітка.

Так хіба ти не знаєш, що любов сильніше смерті?» І на особі його засяяла блаженна посмішка