Колективна творча справа

Колективна творча справа — спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань, тому що твориться, виконується, організовується, задумується, вирішується, оцінюється спільно — дітьми і дорослими. У кожній КТС вирішується кілька педагогічних завдань, відбувається розвиток колективістських, демократичних основ життя, самостійності та ініціативності дітей, самоуправління, активного ставлення до навколишнього середовища.

Завдання організатора в тому, щоб спрямувати КТС на збагачення колективу й особистості соціально цінним досвідом, на вдосконалення кращих людських здібностей, потреб і стосунків.

На підготовчому етапі КТС Організатор має допомагати учням у виборі теми й напрямку справи. Проте треба зробити так, щоб не йшло від самих дітей: провести конкурси між первинними колективами на кращі варіанти, пропозиції, проекти КТС. Організатор нарівні з дітьми бере участь у конкурсі і пропонує свої варіанти.

На загальному зборі заслуховуються й обговорюються всі варіанти. Один з них вибирається для здійснення, і створюється проект.

Другий етап. Вибирається рада справи, куди входять і дорослий організатор. Рада справи, спираючись на пропозиції первинних колективів, опрацьовує вибраний варіант. Роль дорослого організатора в тому, щоб допомогти учням врахувати місцеві умови, розподілити доручення між первинними колективами.

Організатор спрямовує творчу справу на розвиток у учнів творчого пошуку.

Не потрібно Нав’язувати свої пропозиції дітям, хай вони прозвучать як ще один творчий внесок у загальну справу, який обговорюється разом з іншими. Краще за все, якщо думка дорослого буде ніби розвитком того, що обмірковували діти.

Дуже важливо тактовно, ненав’язливо брати участь у роботі мікроколективів. Якщо немає цікавих варіантів, можна назвати декілька своїх. Коли учні виберуть один з них, то відчують себе його авторами. Важливо вчити дітей ставитися до своєї роботи як до частини загальної справи, як до турботи про колектив, про його честь.

З цих позицій треба вести контроль за підготовкою справи , висувати вимоги, давати оцінку дітям кожного і всіх разом.

Готуючись до справи, педагог-організатор намічає систему своїх дій, піклується передусім проте, щоб забезпечити активну участь кожного вихованця в колективній справі.

Не третьому етапі Відбувається колективна підготовка справи.

Тут організатор із керівним органом уточнює, конкретизує план його підготовки і правила проведення, потім безпосередньо організовую виконання цього плану. Він мусить спрямовувати увагу на заохочення ініціативи кожного учасника. Учні мають брати активну участь в роботі над планом.

Організатор може запропонувати створити мікроколективи. Ці мікроколективи чи бригади повинні підготувати сюрприз, а старші друзі спрямовують їхню роботу і допомагають вихованцям «по секрету».

Четвертий етап — проведення КТС.

На цьому етапі здійснюється конкретний план, розроблений керівним органом разом з усіма корективами, які були внесені його учасниками під час підготовки колективної творчої справи.

Організатор слідкує за тим, як саме учні проводять колективну справу. Він допомагає їм у вирішенні тих чи інших питань, які виникли в ході роботи. Якщо бачить, що справа йде не в потрібному напрямку, то координує її.

Буває корисним також і відхилення від задуму, що виникають під час проведення КТС через різні непередбачені обставини й помилки, допущені учасниками. Усе це є також необхідною школою життя.

Головне для організатора як керівника і провідного учасника колективної творчої справи — створювати й зміцнювати мажорний тон, дух бадьорості, впевненості у своїх силах, здатність нести людям радість, прагнення подолати будь-які труднощі.

П’ятий етап — Колективне підбиття підсумків КТС. На цій стадії важливу роль відіграє загальний збір учасників проведеної справи: це може бути або збір, на якому обговорюється життя колективу за минулий період, або спеціальний збір — «вогник», присвячений результатам даної справи.

Організаційний момент бере на себе організатор. Він має добре продумати програму збору, залучити до його проведення не тільки учнів, а й інших учасників виховного процесу . Організатор визначає дітям якнайбільшу роль у проведенні зборів, але це повинно проходити під його непомітним керівництвом. Спочатку в мікро колективах , а потім спільно аналізуються питання, які стосуються позитивних сторін підготовки й проведення КТС: що було доброго? що нам вдалося з наміченого? завдяки чому?, які недоліки і помилки? що не вийшло? чому? — і, що особливо важливо, уроки на майбутнє. (що нам варто використати надалі?

Перетворити на традицію? Як діяти по іншому?…). Організатор спрямовує колективний пошук кращих пропозицій, підхоплює і розвиває цінне, систематизує і узагальнює висловлені думки і пропозиції. І все це робить разом з учнями. Організатор тут виконує спрямовувальну функцію, забезпечує участь кожного вихованця в оцінці КТС шляхом бесіди чи анкетування, випуску стінгазети чи проведення лінійки з творчим звітом.

Вихованці підбивають підсумки власних виконаних завдань на педраді, на нараді батьківського активу чи на батьківських зборах.

Шостий етап — Найближча післядія КТС.

На цій стадії виконуються рішення, які були ухвалені загальними зборами. Роль організатора спрямована на роботу в мікроколективах. Тут вносяться зміни в чергові творчі доручення мікроколективам, спрямовується робота з літературою, де висвітлюються питання КТС, намічається нова КТС.

На цій стадії організатор проводить відповідну роботу з вчителями, які мають використати набутий досвід у навчальній роботі. Пропозиції, які виникли під час обговорення зробленого реалізується в подальшій виховній роботі.

Організатор мусить спрямувати виконання рішень КТС в таке русло, в якому кожна КТС стала ефективним засобом розв’язання виховних завдань, виявом спільної турботи про розвиток кожного її учасника; спочатку непомітної виховної турботи керівника колективу, а потім — на базі накопичення і врахування власного досвіду — і турбота самих вихованців, спільної і особистої, відкритої і непомітної.

Колективна творча справа — це конкретне втілення багатогранної громадської турботи в єдності її трьох компонентів — практичного, організаторського, виховного.