Ломоносов Михайло Васильович

Дата народження — 19 вересня — 1711 Дата смерті — 15 квітня — 1765 Ломоносов, Михайло Васильович — один з найбільших російських поетів і вчених (1711 — 1765Це добре усвідомлювали вже кращі його сучасники. «Він наших країн Малгерб, він — Пиндару подібний!» — писали про його вірші навіть його вороги; «всі наукові мемуари Ломоносова — не тільки гарні, але навіть чудові», — говорить про його наукові праці знаменитий ейлер. Їм, як і Державіним, зачитувалися ледве не аж до самого Пушкіна. «Поважаю в Ломоносові великої людини, але, звичайно, не великого поета», писав Пушкін; «між Петром I і Екатериною II він один є самобутнім сподвижником освіти.

Він створив перший університет; він, краще сказати, сам був першим нашим університетом». Висуваючи великі заслуги Ломоносов в історії російської науки й російської освіти, діяльність Ломоносова, як «російського Пиндара», Пушкін уважає нізащо. «Оди його… стомлюючі й надуті. Його вплив на словесність було шкідливе й дотепер у ній озивається. Пишномовність, вишуканість, відраза від простоти й точності, відсутність усяких народностей і оригінальності — от сліди, залишені Ломоносовим». Крайність цього відкликання в іншому місці зменшується самим Пушкіним: він говорить про народності мови Ломоносова, про високу поетичність його духовних од, які «залишаться вічними пам’ятниками російської словесності».

Бєлінський остаточно відновив похитнуту славу Ломоносова як поета. Називаючи погляд Пушкіна на Ломоносова «дивно вірним, але однобічним», Бєлінський указує на велике значення поезії Ломоносова в загальному історичному ході нашого літературного розвитку. «У часи Ломоносова, — говорить Бєлінський, — нам не потрібно було народної поезії; тоді велике питання — бути або не бути — полягав для нас не в народності, а в европеизме… Ломиносів був Петром Великим нашої літератури… Не приписуючи не приналежного йому титла поета, не можна не бачити, що він був чудовий віршотворець, версифікатор…

Цього мало: у деяких віршах Ломоносова, незважаючи на їх декламаторський і пихатий тон, промелькивает іноді поетичне почуття — відблиск його поетичної душі… Метрика, засвоєна Ломоносовим нашої поезії, є більша заслуга з його боку: вона споріднена духу російської мови й сама в собі носила свою силу…

Ломиносів був першим засновником російської поезії й першим поетом Русі». Дійсно, у справі загального духовного — а разом і літературного — відродження Росії Ломоносов була безпосереднім продовжувачем Петра Великого.

Своїми різноманітними вченими працями, як і своїми поетичними добутками, Ломоносов дав реформам Петра живий, фактичний додаток в області літератури й науки. Син біломорського селянина-рибалки, 20-літнім «дурнем» абияк потрапив у навчальний заклад, Ломоносов у подальшій своїй діяльності в те саме час виступає фізиком, хіміком, геологом, поетом, оратором, філологом, істориком, навіть публіцистом. Для здійснення ідей Петра в Ломоносові найшлися гігантські сили. Про перші роки життя Ломоносова є вкрай убогі відомості. Він народився 8 листопада 1711 р.

, у селі Денисовке, Архангельської губернії, Холмогорского повіту, у селянської, досить заможній сім’ї. Його батько займався рибним промислом і нерідко робив більші морські поїздки. Мати Ломоносова, що вмерла дуже рано, була дочкою диякона. Батько, по відкликанню сина, був по натурі людин добрий, але «у крайнім неуцтві вихований». Із двох мачух Ломоносова друга була «зла й заздра».

Кращими моментами в дитинстві Ломоносова були, очевидно, його поїздки з батьком у море, що залишили в його душі незгладимий слід. Нерідкі небезпеки плавання загартовували фізичні сили юнака й збагачували його розум різноманітними спостереженнями. Вплив природи російської півночі легко доглянути не тільки в мові Ломоносова, але й у його наукових інтересах: «питання північного сяйва, холоду й тепла, морських подорожей, морського льоду, відбиття морського життя на суші — все це йде далеко вглиб, у перші враження молодого помора»… (Вернадський «Ломоносовский Збірник», II, 144Його оточували переказу про великі справи Петра Великого, котрих і досі не мало збереглося на півночі. Ще від матері Ломоносов навчився читати й одержав полювання до читання; пізніше вона, очевидно, була підтримана в ньому поморами-старообрядниками.

Рано, очевидно, зародилося в Ломоносові свідомість необхідності «науки», знання. «Вратами вченості» для нього робляться звідкись добуті їм книги: «Граматика» Смотрицкого, «Арифметика» Магницкого, «Віршована Псалтир» Симеона Полоцкого. У Москву Ломоносов пішов з ведена батька; один з місцевих селян поручився навіть у внеску за нього податей; але, очевидно, батько відпустив його лише на короткий час, чому він потім і значився «у перегонах».

В «Спаські школи», тобто в Московську слов’яно-греко-латинську академію, Ломоносов вступив в 1731 р. і пробув там близько 5 років. З листа, що дійшов до нас, Ломоносова до И. И. Шувалову видно, які фізичні позбавлення, яку щиросердечну боротьбу довелося витримати Ломоносову за час перебування його в академії. У науковому відношенні воно принесло йому чималу користь: він не тільки придбав смак взагалі до наукових занять, але вивчив латинську мову, ознайомився й взагалі з тодішньою «наукою», хоча й у звичайній для того часу схоластичній формі різних «пиитик», «риторик» і «философий».

Іншим щасливим фактом раннього життя Ломоносова був виклик з боку Академії Наук 12 здатних учнів «Спаських шкіл». В 1736 р. троє з них, у тому числі Ломоносов, були відправлені Академією Наук у Німеччину, для навчання математиці, фізиці, філософії, хімії й металургії. За кордоном Ломоносов пробув п’ять років: близько 3 років у Марбурге, під керівництвом знаменитого Вольфа, і біля року у Фрейберге, у Геннеля; з рік провів він у переїздах, був, між іншим, у Голландії. З Німеччини Ломоносов виніс не тільки великі пізнання в області математики, фізики, хімії, горном справі, але в значній мірі й загальному формулюванні всього свого світогляду. На лекціях Вольфа Ломоносов міг виробити свої погляди в області тодішнього так званого природного права, у питаннях, що стосується держави. У червні 1741 р.

Ломоносов повернувся в Росію й незабаром призначений був в академію ад’юнктом хімії. В 1745 р. він клопоче про дозвіл читати публічні лекції російською мовою; в 1746 р. — про набір студентів із семінарій, про множення перекладних книг, про практичний додаток природних наук. У той же час Ломоносов посилено веде свої заняття в області фізики й хімії, друкує латинською мовою довгий ряд наукових трактатів.

В 1748 р. при Академії виникають Історичний Департамент і Історичні Збори, у засіданнях якого Ломоносов незабаром починає вести боротьбу з Міллером, обвинувачуючи його в навмисному приниженні в наукових дослідженнях російського народу. Він представляє ряд записок і проектів із цілю «приведення Академії Наук у добрий стан», посилено проводячи думку про «недоброхотстве вчених іноземців до російського юнацтва», до його навчання. В 1749 р.

, в урочистих зборах Академії Наук, Ломоносов вимовляє «Слово похвальне імператриці Єлизаветі Петрівні», що мала великий успіх; із цього часу Ломоносов починає користуватися більшою увагою при Дворі. Він зближається з улюбленцем Єлизавети И. И. Шуваловим, що створює йому масу заздрісників, на чолі яких коштує Шумахер.

При близьких відносинах до Шувалову підступи Шумахера робляться для Ломоносова не страшними; він здобуває й в Академії великий вплив. Під впливом Ломоносова відбувається в 1755 р. відкриття Московського університету, для якого він становить первісний проект, грунтуючись на «установах, узаконеннях, обрядах і звичаях» іноземних університетів. Ще раніше, в 1753 р., Ломоносову, за допомогою Шувалова, вдається влаштувати фабрику мозаїки.

У тому ж році Ломоносов клопоче про пристрій досвідів над електрикою, про пенсію сім’ї нещасного професора Рихмана, якого «убило громом»; особливо стурбований Ломоносов тим, «щоб цей випадок (смерть Рихмана під час фізичних досвідів) не був протолкован противу збільшення наук». В 1756 р. Ломоносов відстоює проти Міллера права нижчого російського стану на утворення в гімназії й університеті. В 1759 р. він зайнятий пристроєм гімназії й складанням уставу для неї й університету при Академії, при чому знову всіма силами відстоює права нижчих станів на утворення, заперечуючи на голосу, що лунали навколо його: «куди з ученими людьми?

«. Учені люди — доводить Ломоносов, — потрібні «для Сибіру, для гірничих справ, фабрик, збереження народу, архітектури, правосуддя, виправлення вдач, купецтва, єдності чисті віри, земледельства й предзнания погод, військового справи, ходу північчю й повідомлення з ориентом». У той же час ідуть заняття Ломоносова по Географічному Департаменті; під впливом твору його: «Про північний хід в Ост-Індію Сибірським океаном» в 1764 р. споряджається експедиція в Сибір… Серед цих безустанних праць Ломоносов умирає, 4 квітня 1765 р. Незадовго до смерті Ломоносова відвідала імператриця Катерина, «чим подати благоволила нове Найвище запевнення про щирий люблении й піклуванні своєму про науки й мистецтва в батьківщині» (» Санкт-Петербурзькі Відомості», 1764Наприкінці життя Ломоносов був вибраний почесним членом Стокг