Микола Джеря — активний борець за волю

Хто не знає, що таке рабство, духовне й фізичне? Саме такими рабами й були кріпаки, які все своє життя працювали на пана в той час, коли їх власні сім’ї були під загрозою голодної смерті. Але були люди, які не мовчали, а сміливо підіймали свій голос проти знущань, проти жорстокої експлуатації. Такою людиною постає переді мною Микола Джеря.

Автор тому і зробив його головним героєм, що має Джеря полум’яне серце, в якому знайшла собі місце воля до життя, воля до щастя.

Як красиво завжди починається життя: які мрії, які надії, які сни! Так було і з Миколою. Заснув ніби ненадовго та й почув крізь сон пісню, яка здалась йому «якимсь дивом».

Згодом ця «пісня» вилилась у прекрасне кохання, яке проніс Микола Джеря через усе життя, кохання до простої дівчини Нимидори. Жнучи поряд з Миколою панське жито, вона розповіла йому про свою сумну сирітську долю, про важку роботу в наймах та на панщині. Жалібна розповідь дівчини викликала в молодого Джері глибоке співчуття до знедолених, запалила в ньому гнівну ненависть до кріпосників.

Одружившись з Нимидорою, Микола починає задумуватися над своєю долею. Йому дуже хочеться, щоб його дружина була щасливою, щоб обоє вони працювали на себе, а не на пана. Але надій на краще у кріпаків не було. Безвихідь становища шо готувала Миколу до відкритого протесту, до рішучих дій. На жнивах, відробивши панщину, Джері, всупереч розпорядженню осавули, пішли жати своє жито.

Ця непокора викликала конфлікт: «Осавула замахнувсь на Миколу нагайкою», а Микола погрозив йому серпом. За розпорядженням поміщика Миколу та його батька відшмагали різками й посадили в «холодну». До того ж, осавула вдарив Нимидору за те, що вона на третій день після пологів не вийшла на панщину. «В Миколи запеклось серце, а в душі заворушилась думка помстити за себе, за батька, за Нимидору». А тут ще й батько помер, а платити подушне за нього треба.

Немає звідки чекати допомоги кріпаку!

Під час жнив Микола знову виступає на захист кріпаків, радить їм не йти на «згінні» дні, а збирати свій хліб, підбурює односельчан не йти на малий сніп жати в пана. Разом зі своїми однодумцями він мстив осавулі за його доноси та наклепи панові. Лупцюючи його киями. Микола зі злістю приказував: «Оце тобі за пана, а це — за панію, а це за панщину…» Сутички Джері з паном стають все напруженіши-ми. А коли бунтарі довідалися, що Бжозовський збирається віддати їх у москалі, вони вирішують втекти від поневолювача.

Рішучий протест Миколи проти гноблення ніби пробуджує однодумців до відкритих дій. У ту ніч. коли вербівчани тікають з села, на панському току спалахують скирти жита і пшениці. Яскраве полум’я, що освічує шлях втікачам, символізує собою незбориму стихійну силу, спроможну все змести на своєму шляху.

Спочатку Микола зі своїми друзями за мізерну платню працюють на стеблівській сахарні. Вже через рік важка праця, недоїдання та журба глибоко позначилися на Джері: «Він так помарнів і змінився на обличчі, що його трудно було впізнать». Але впізнає його пан Бжозовський, який приїхав шукати втікачів. Тут Микола ладен піти на все, бо тільки ненависть живе в його серці; він вже не боїться відкритись панові і наказує світити світло: «Будемо гамселить при світлі… що Бог дасть!» Стільки ненависті накопичилось в його душі, що Микола зі злістю розбиває золотого годинника, що його забув пан.

Тут Джеря — вольова, чесна людина, в якій кипить люта стихійна ненависть до всього панського.

Умови праці на сахарні в черкаського професора Бродовського були не кращі, ніж у Стеблеві. А як годували! Від такої їжі помер вербівчанин Петро Кавун. Джеря закликає бурлаків не миритися з порядками на сахарні. Бурлаки побили вікна в будинку посесора, а Микола хотів навіть побити Бродовського.

Знову Микола бунтує, ненавидить. Це вже відчай…

Довелося вербівчанам тікати. Бурлацька доля загнала їх у Бессарабію. Там вони почали працювати в риболовецькій ватазі Івана Ковбаненка. Проте й тут бурлаки не мали спокою: поліція робила облави на втікачів, і їм доводилось ховатися.

У ботютьбі проти насильства і кривди Микола Джеря загартував свій характер. Навіть на суді над спійманими кріпаками він тримається гордо і незалежно: «Його не зігнула недоля й тяжка неволя». Мені здається. таку людину ніщо не може зламати!

Коли було оголошено про скасування кріпаччини, Микола повернувся додому, але не застав уже в живих ні дружини, ні матері. Але й це не змогло вбити його бунтарський дух; і після реформи Микола Джеря палко виступає проти панства. Він викриває шахрайські вчинки волосного голови і ломагнеться, шо того знімають з посади.

Також закликає селян не брати поганих земельних наділів, не сіяти їх: «Хто посіє хліб, той буде зрадником громаді», — радить наполягати на поверненні громадських садків, які привласнив пан. Але й тепер Миколу садять у «холодну». Обурюється Джеря: «От тобі й воля!.. І нащо було вертатись у цей проклятий край!»

В образі Миколи Джері втілено великі духовні сили народу. Але, на мою думку, хоч би яким волелюбним не був Микола, хоч би яким бунтарським не був у нього характер, він нічого не міг зробити сам, без допомоги людей. Потрібно було переходити від стихійної до організованої боротьби, згуртувати людей.

А до цього, я вважаю, Микола Джеря ще не «доріс», тому його мрія про щастя поки що була нездійсненна.