Минули всі кола пекла

В оповіданні М. О. Шолохова «Доля людини» перед читачем з’являється не просто історія, а дійсно доля людини, що втілила в собі типові риси національного російського характеру. Андрій Соколов, скромний трудівник, батько сімейства, жив і по-своєму був щасливий. Але раптом війна… Соколов пішов на фронт захищати Батьківщину.

Як і тисячі інших, таких же, як він, на війні Андрій зштовхнувся з невідворотними і неминучими жахами.

Вона відірвала його від рідного будинку, від сім’ї, від праці. Буття Андрія Соколова як би перекинулося, ще недавно таке щасливе життя раптом нізащо почало бити і хльостати його щосили. За що ж ця людина так покарана?

Страждання Соколова — це не епізод, пов’язаний із приватною долею людини. Російській людині були нав’язані жахи другої світової війни, і ціною величезних жертв і особистих втрат, трагічних потрясінь і позбавлень він відстояв свою Батьківщину. У цьому і полягає зміст оповідання «Доля людини».

В оповіданні Шолохова подвиг людини став в основному не на поле бою і не на трудовому фронті, а в умовах фашистського полону, за колючим дротом концтабору. У духовному єдиноборстві з фашизмом розкривається характер Андрія Соколова, його мужність.

Андрій Соколов пережив всі тяготи війни вдалині від Батьківщини. Його доля — нелюдські випробування фашистського полону. Не раз смерть дивилася йому в очі. І вся суть оповідання в тім, що щораз Андрій Соколов знаходив у собі мужність залишатися людиною. Але не тільки в зіткненні з ворогом бачить Шолохов прояв героїчного в натурі людини. Не менш серйозним випробуванням стають для героя його втрати, втрата близьких людей і рідного даху, його самотність.

Адже Андрій Соколов з війни вийшов переможцем, повернув миру мир, а сам на війні втратив усе, що мав у житті «для себе»: сім’ю, любов, щастя. Безжалісна і безсердечна доля не залишила солдатові навіть пристановища на землі. На місці, де стояв його будиночок, їм же самим побудований, темніла лійка від німецької авіабомби. Андрій Соколов говорить своєму випадковому співрозмовникові: «Інший раз не спиш уночі, дивишся в темряву порожніми очами і думаєш: «За що ж ти, життя, мене так покалічило?» Немає мені відповіді ні в темряві, ні при ясному сонечку…

Немає і не дочекаюся!». Після всього того, що він пережив, Андрій Соколов, здавалося б, міг порахувати життя прокльоном. Але він не нарікає на світ, не замикається у своєму горі, а йде до людей.

Залишившись один на білому світлі, ця людина всю збережену в серце теплоту віддала сироті Ванюші, замінивши йому батька. Він усиновив сироту і саме тому сам став потроху повертатися до життя. М. О. Шолохов всією логікою свого оповідання довів, що його герой ні в якій мірі не зломлений і не може бути зломлений. Пройшовши крізь найважчі випробування, він зберіг саме головне — людське і громадянське достоїнство, любов до життя, людяність, що допомагають жити, боротися, працювати. Він добрий, довірливий до людей, турботливий, попереджувальний з товаришами, уважний до людини, що попали в лихо, справедливий і ні за яких умов не втрачає високого людського достоїнства, совісті, честі.

Моральні зв’язки з людьми у нього такі міцні, що навіть найтяжкі перипетії війни не змогли їх обірвати. Андрій Соколов М. Шолохова — це справді російська людина, кращий представник великого народу.