Мотив страху в комедії Н. В. Гоголя «Ревізор»

Твір по літературі: Мотив страху в комедії Н. В. Гоголя «Ревізор»

Комедія Н. В. Гоголя «Ревізор» стала помітним явищем у російської драматургії й зайняла гідне місце серед кращих добутків, не тільки письменників XIX століття, але й нашого часу. Усе, що показано в п’єсі, не зжило себе дотепер. Великий письменник зміг уловити те, що властивийо людям поза залежністю від часу й місця проживання

Герої комедії — типові представники чиновно-бюрократичного апарата Росії 30-х років минулого сторіччя. Перед нами став типове повітове місто великої Російської імперії, населений чиновниками, що персоніфікують всі пороки цього суспільства

За словами самого Гоголя, поряд з образами чиновників, що діють особою комедії є страх. Він не тільки сприяє руху сюжету, але й служить способом зображення існуючої влади й викривачем її пороків. Саме страх створює ситуацію омани, на якій побудований весь сюжет і конфлікт комедії. Городничий читає лист, з якого треба, що в місто «їде ревізор з Петербурга, інкогніто… із секретним приписанням». Дотримуючись почуття страху, Городничий зв’язує свій сон про два пацюків із пренеприємною звісткою — приїздом ревізора й з усіма лихами, що звалилися йому на голову. Державні чоловіки, що живуть заради власного блага, страшаться приїзду ревізора й довгий час не можуть зрозуміти, чому ревізор їде саме до них, висуваючи при цьому різні припущення:

«Доля», — зітхає Городничий, — «…тонка й більше політична причина», — заявляє суддя

Не придя до єдиної думки, вони продовжують боятися. Через страх бути обвинуваченими в повній недбалості до справ відомств, їм довірених, Городничий радить чиновникам зробити поліпшення кожному у своїй сфері: над кожним ліжком у лікарні надписати по-латинському або на іншій якій мові назва хвороби, гусаків із суду забрати на кухню й так далі, при цьому Антон Антонович мудро уточнює, що він давно все це помітив, так забував сказати. Городничий дає всім ясно зрозуміти, що добре виконує свої обов’язки. Він також упевнений, що «грішки грішкам ворожнеча», а головне — зуміти дати хабар ревізорові. Придя до такого висновку, всі небагато заспокоюються, напруга слабшає. Але отут вбігають Бобчинский і Добчинский, яким начебто б і нема чого боятися, тому що вони міські поміщики, і повідомляють, що людина, описана в листі, уже два тижні живе в їхньому місті. Чиновники всі відразу перелякалися, що Хлестаков уже все вивідав, і страх з новою силою охоплює всіх персонажів комедії. Усе в розгубленості й не знають, що ж їм робити, чи то «їхати в готель народом», чи те «уперед пустити голову, духівництво, купецтво». Городничий намагається взяти себе в руки й не робити необачних учинків під дією страху. Він дає розпорядження чисто вимести вулицю, по якій поїде ревізор, сміття закрити забором, а сам їде з Добчинским у готель. У трактирі, спілкуючись із Хлестаковим, він намагається з’ясувати, хто він такий. Все це час Добчинский ховається за дверима, боячись вийти. Городничий, боячись, що про нього можуть погано подумати й бажаючи зм’якшити Хлестакова-Ревізора, запрошує того пожити в себе будинку. Всі чиновники вже обійняті страхом, поки Хлестаков спить. І вуж зовсім чиновники падають духом, коли «ревізор» починає «розповідати» їм про своє життя в Петербурзі: він з «Пушкіним у близьких стосунках», «усякий день на балах», «керує департаментом», «до міністрів вхожий» і т. д. І щоб увійти в довіру до що перевіряє, здобути його розташування, вони починають «позичати» йому гроші, тобто давати хабара, щоб у такий спосіб відкупитися від своїх гріхів, тому що знають, що «всі так надходять», як говорить Городничий. Саме страх перед відплатою за доконані злочини змушує чиновників прийняти Хлестакова, «фитюльку», незначність, «елистратишку» за важливу людину

Особливого почуття страху не випробовують, мабуть, тільки дружина й дочка Городничего. Для них Хлестаков не стільки ревізор, скільки зв’язок з інший світом, з Петербургом, з можливістю довідатися столичні ново сти, плітки, нове про літературу, моду. І щодо цього Хлестаков представляв для них чудову можливість задовольнити свій інтерес. Але страх володіє й Хлестаковим. Він охопив його ще при першій зустрічі з Городничим у трактирі. Хлестаков думав, що той з’явився, щоб посадити його у в’язницю, тому що він не платив за проживання. Хлестаков з’являється на сцені не як Чацкий, що впевнений у собі й у своїй правоті. «Ревізор» же тремтить від страху, але коли зустрічає настільки привітний прийом, то забувається й починає так брехати, що сам поступово починає вірити у свою брехню. Він розповідає про своє вигадане життя в Петербурзі, про свої численні літературні й музичні досягнення: «Одруженню Фігаро», «Нормі», «Юрію Милославському»; про кавун у сімсот рублів, про гру з міністрами, про 25 тисячі кур’єрів, які перебувають у нього на службі. Він уже сам не може зрозуміти, хто він такий: дрібний службовець, що не одержав ніяких високих чинів і по цьому відкликаний батьком додому, або «ваше превосходительство», керуючий департаментом, відомий всім чиновникам у Петербурзі людин. Не розуміючи, що йому загрожує викриття, він продовжує брехати далі. Він зізнається в любові дочки й дружині Городничего, причому пояснення відбувається в тих самих вираженнях, він навіть просить руки Марьи Антонівни. Єдиний, хто перший зрозумів помилку, — це слуга Хлестакова Осип, що, боячись за свого пана, відвозить його під прийменником запитати благословення на шлюб у дядюшки. Тут Гоголь використовує типову ситуацію в драматургії, коли слуга виявляється розумніше свого пана, але їм теж володіє страх

У цей час Городничий уже мріє про життя в Петербурзі, про генеральського чина й кавалерію, а Ганна Андріївна про те, щоб їхній будинок був неодмінно першим у місті. Антон Антонович починає розбиратися з усіма, хто на нього скаржився, у першу чергу з купцями. Він їх уже не боїться, він почуває силу свого майбутнього зятя. Страх залишає повітове місто. У будинку Городничего влаштовується свято з нагоди заручин дочки Городничего. Усі бажають щастя Марье Антонівні й згоряють від заздрості, нишком проклинаючи її батька. Але отут гримнув грім серед ясного неба: вбігає поштмейстер з листом Хлестакова до Тряпичкину, де Хлестаков докладно характеризує чиновників. Але Гоголь не дає можливості своїм героям оправитися від пережитого. Слідом входить жандарм і повідомляє Городничему, що » чиновник, щоприїхав по іменному велінню з Петербурга, вимагає його цю же годину до себе». Обстановка знову напружена до межі, а чиновникам має бути заново пережити всі їхні страхи. Страх, що начебто покинуло місто, знову вертається, але ще з більшої силоміць.

Таким чином, страх у комедії Гоголя є двигуном сюжету, саме він лежить в основі комедії, створюючи ситуацію омани, або інакше кажучи, міражну інтригу. Почуття страху мотивує вчинки героїв, має здатність те підсилюватися, то слабшати. Страх стає другою натурою героїв, їх другим «я» і вже керує всім містом. Він робить комедію більше динамічної й надає гостроти сатирі Гоголя