Не роби іншому того, чого не бажаєш для себе

Народні прислів’я є згустком людського морального досвіду. Але ми не завжди дотримуємося правил, заповіданих нашими батьками. Усі ці правила називають етикою. Етика є елементом культури. Один давній міф розповів давньогрецький філософ Протагор. Коли боги створили людей та тварин, вони наказали двом титанам — Прометею та Епітемею — дати людям якихось здібностей. Епітемей випросив у Прометея цю роботу, але розподіл здібностей учинив досить прямо-лінійно: одним дав силу, але не дав швидкості, а іншим, слабким, подарував швидкість. Навіть їжу тваринам подарував різну: одним злаки, іншим коріння, третіх зробив хижаками. Хижакам наказав роз-множуватися повільно, а тих, кого вони їдять, нагородив плодючістю. Для кожного Епітемей дав свій захист від негоди. Коли Прометей ; прийшов подивитися, що зробив його брат, то побачив, що всі живі істоти діста — І ли щось, щоб залишитися живими на землі. Усі, крім людини.

Тільки людина лишилася голою та беззахисною перед силами природи. Тоді Прометей вкрав у богів вогонь і дав людині здібність до майстерності. З того часу рід людський навчився добувати вогонь, будувати оселю, знаходити й готувати їжу. Але жили ‘ люди, на відміну від тварин, нарізно — взаємна недовіра відштовхувала їх одне від одного. Тоді Зевс заслав до людей свого сина Гермеса, щоб дати людям сором та правду, аби вони змогли жити разом. Гермес спитав у батька, як все це поміж людей розділити — як усі мистецтва чи якось інакше? Мистецтва роздавалися людям вибірково, бо не кожен мав бути водночас і ковалем, і музикантом, і лікарем. Зевс відповів, що сором треба розподілити на всіх, інакше не зможуть жити ані міста, ані держави.

Моральні принципи дістає кожна людина — вдома від батьків, у школі та на роботі — від оточення. Кожного разу вона має робити свій вибір — як давній казковий богатир, що спинився біля каменя і не знає, куди йти: підеш уліво — там смерть, підеш направо — зовсім пропадеш, прямо підеш — до злодіїв попадеш. Розбивши улюблену мамину чашку, треба робити вибір — сказати правду чи ні. Хочеться уникнути батьківського гніву і водночас залишитися чесним. Це може бути щось важливіше від чашки, але вибір кожного разу робити треба самотужки. Слово «етика» походить від давньогрецького «етос» — «місцеперебування» або «характер чи природа якогось явища». Арістотель називав етичними цілу низку рис людини: мужність, щедрість тощо. Він першим назвав науку про моральність етикою. Давні римляни вкладали це поняття у слово «мос», що означає «звичай». Римлянин Цицерон долучав слово «мораліс» — «моральний», до визначення рис характеру.

Мораль — це норми поведінки, заведені в суспільстві, звичаї, поняття про добро та зло. Норми моралі відрізняються у різних місцевостях, у різних країнах. Саме це допомогає людям жити в злагоді один з одним. І саме це може спричинити непорозуміння між представниками різних народів, різних верств населення. Видатний учений і філософ В. Вернадський вважав етичні питання найголовнішими для людства, підкреслюючи, що головним завданням людини є максимальна корисність для оточуючих. Моральність суспільства можна легко перевірити за його ставленням до старих людей та дітей.

Старість — це перший привілей, відомий ще з часів родового строю. Старі люди зберігали історію свого роду, традиції та звичаї, навчали праці, яка допомагала вижити, вони регулювали взаємини між членами племені, давали імена новонародженим, їх цінували за досвід. Сьогодні, коли старі люди вже не виконують таких важливих функцій у суспільстві, змінилося і ставлення до них. Діти не поважають батьків, старі люди стали тягарем для них. Історія короля Ліра хоча й розповідає про язичницькі часи, але по суті є глибоко сучасною для суспільства як за часів Шекспіра, так і сьогодні. Розтрощено благоговійне ставлення до старості. Доля літньої людини, безпомічної та самотньої, — жахлива. Мізерні пенсії не дають можливості жити достойно, а діти, зайняті зароблянням грошей, часом забувають не те що допомогти в чомусь, а навіть написати листа або зателефонувати. Не тільки рідні діти мають допомагати своїм батькам. Це стосується суспіль-і і на в цілому. Повага до старості є проявом поваги до людини взагалі. Якщо ‘ кщчик не поступається літній жінці місцем у трамваї, Можна здогадатися, що і идома він не піднесе важкі сумки по сходах своїй бабусі.

Ставлення до дітей — теж показник соціального буття суспільства. Сьогодні щ’ржава не в змозі піклуватися про дітей, які опинилися на вулиці, не мають цпху над головою, одягу, їжі, ніде не вчаться. Багато дітей жебракують по вули-іімх, просять у потягах та на ринках. Часто туди їх посилають саме рідні, потім підбираючи випрошені гроші. Дитина не вільна піти від таких батьків, вона не шиє іншого життя. Кількість покинутих матерями дітей свідчить про те, що не інт гаразд у нашому світі. То ж треба щось робити для того, щоб такого не було. Одна людина може небагато. Віддати свої цукерки дівчинці на вулиці. Допомогти бабусі перейти вкрите кригою шосе. Просто подати руку літньому чолові-іі у з паличкою, якому важко швидко вийти з автобуса. Але чим більше буде та-и их людей, тим затишнішим стане життя старих людей і дітей. І тим зручнішим наше життя у такому світі.