Неруда Пабло (Нефтали Рикардо Рейсі Басуальто)

Дата народження — 17 липня — 1904 Дата смерті — 23 вересня — 1973 Чилійський поет і дипломат Пабло Неруда (сьогодення ім’я — Нефтали Рикардо Рейсі Басуальто) народився в маленькому містечку Парраль у центральній частині Чилі. Його батько, Хозе дель Кармен Рейсі, був залізничним що служить, а мати, Роза де Басуальто, — шкільною вчителькою, що вмерла від туберкульозу, коли Пабло був ще дитиною. Незабаром після цього батько жениться на Тринідад Кандиа, і вся сім’я переїжджає в м. Темуко, на південь, у край лісів, краса яких залишила незгладимий слід у пам’яті хлопчика Відвідуючи заняття міського ліцею, Н. багато читає й у віці десяти років уже починає писати вірші. Через два роки він зустрівся із чилійською поетесою Габриелей Мистраль, що багато в чому сприяла його першим крокам на літературному поприщі. В 1920 р.

, після закінчення середнього навчального закладу, Н. поміщає в періодичному журналі «Сельва астраль» («Selva Austral») вірші під псевдонімом Пабло Неруда, щоб уникнути конфлікту зі своєю сім’єю, що не схвалювала його літературних занять. Згодом цей псевдонім стає його офіційним ім’ям У наступному році Н. надійшов у педагогічний інститут у Сантьяго, на відділення французької мови, але літературне життя столиці відволікало його від занять.

Перший успіх приходить до Н. , коли за вірш «Святкова пісня» («La Cancion de la fiesta») він одержав першу премію на конкурсі, організованому Федерацією чилійських студентів. Продавши авторське право на цей вірш, Н. зміг сам фінансувати видання свого першого поетичного збірника «Сутінки» («Crepusculario», 1923Традиційні за формою й мовою, вірша із цього збірника одержали доброзичливе відкликання критики й допомогли Н.

Знайти видавця для випуску в наступному році другого збірника віршів «Двадцять поем любові й одна пісня розпачу» («Veinte poemas de amor в una cancion desesperada»Хоча багато критиків і були шоковані відверто еротичним характером збірника, добірка віршів принесла популярність 20-літньому поетові, що кинув навчання й цілком присвятив себе поезії. В «Ризику безсмертної людини» («Tentativa del hombre in finito», 1926) Н. відмовляється від традиційних розміру й рими, виражаючи своє внутрішнє сум’яття язиковими засобами й образами, близькими ксюрреализму. В 1927 р. відповідно до латиноамериканської традиції направляти відомих поетів на дипломатичну роботу чилійський уряд призначило Н.

Консулом, і наступні п’ять років він представляє свою країну в Бірмі, на Цейлоні, в Індії, Японії, інших країнах Азії. У цей же час Н. жениться на Марії Антониете Хаагенар Вогелзанг, голландці з острова Бали, і пише перший тім «Місце проживання — Земля» («Residencia en la tierra», 1933Песимізм і меланхолія віршів цього збірника викликані почуттям самітності, що випробовує поет удалині від берегів Латинської Америки. Розраховуючи на успіх своїх віршів, Н. спробував опублікувати їх в Іспанії, однак зрештою погодився на видання книги невеликим тиражем у Чилі (1933). У тому ж році Н.

Перекладають у Буенос-Айрес, де він знайомиться з іспанським поетом, що приїхав в Аргентину, Федерико Гарсия Лоркой. В 1934 р.

Н. призначається консулом спочатку в Барселону, а потім у Мадрид, де разом з Гарсия Лоркой і декількома іншими іспанськими поетами видає літературний журнал «Зелений кінь для поезії» («El Caballo verde pasa la poesia»), у якому поміщає й свої есе. У Мадриді Н. випустив другий тім «Місце проживання — Земля» (1935), у якому похмурий настрій і ассоциативность, характерні для першого тому, переміняються більше епічною манерою.

В 1936 р. у Мадриді, розірвавши шлюб з першою дружиною, він жениться на Делии дель Карриль.

З початком громадянської війни в Іспанії вірші Н. здобувають усе більше політичну спрямованість.

Його книгу «Іспанія в серце» («Espana en el corazon»), данина поваги громадянам, які підтримали республіку, читали прямо в окопах. Коли ж Н. оголосив, не маючи на те офіційних повноважень, що Чилі підтримує республіканців, він був відкликаний з Іспанії (1937), однак уже через рік спрямований з короткостроковою місією в Париж, де допомагав республіканським біженцям емігрувати Вчили. З 1939 р. Н. обіймав посаду секретаря чилійського посольства в Мехіко, а потім консула (1941…1944У цей час він захоплюється марксизмом, що знаходить висвітлення в його поезії, зокрема у двох віршах, що оспівують героїзм захисників Сталінграда.

Тоді ж Н. вступає в комуністичну партію Повернувшись в 1944 р. у Чилі, Н. зайнявся активною політичною діяльністю, був вибраний у сенат, де представляв провінції Антофагаста й Тарапака, але два роки через, коли він привселюдно засудив діяльність уряду й назвав чилійського президента Габриеля Гонсалеса Виделу маріонеткою США, був обвинувачений у державній зраді й після короткочасного перебування на нелегальному становищі біг Вмексику. У вигнанні Н. написав «Загальну пісню» («Canto general», 1950), монументальний твір, що складається з 340 віршів, з ілюстраціями мексиканських художників Диего Ривери й Давида Альфаро Сикейроса. У цьому добутку, що вважається шедевром Н.

, з марксистських позицій втілюються в поетичних образах минуле й сьогодення Латинської Америки, її люди й природа. У Чилі книга була заборонена й нелегально поширювалася чилійськими комуністами Зм’якшення законів, спрямованих проти представників лівих партій, дозволило Н. повернутися на батьківщину, де він розвівся із другою дружиною й женився на Матильде Уррутиа, що надихнула його на створення багатьох добутків, таких, як «Оди споконвічним речам» («Odas elementales», 1954), «Оди. Книга третя» («Tercer libro de las odas», 1957) і «естравагарио» («Extravagario», 1958Улаштувавшись в Исла-Негра на Тихоокеанському узбережжі, Н. продовжує багато подорожувати, відвідавши Кубу в 1960 р.

І США в 1966 р. В 1970 р.

Комуністична партія Чилі висуває його на пост президента країни, однак, коли компартія виступила на ідтримку кандидата від соціалістичної партії Сальвадору Альенде, Н. зняв свою кандидатуру. Після перемоги на виборах Альенде призначив Н. послом у Францію В 1971 р. Н. був визнаний гідним Нобелівської премії по літературі «за поезію, що з надприродною силою втілила в собі долю цілого континенту».

У своєму мовленні член Шведської академії Карл Рагнар Гиров, що особливо відзначив суспільно-політична діяльність Н., сказав, що «в Іспанії Н. простягнув руку пригнобленим і тим самим перейнявся вірою у свою батьківщину, що пишається своїм минулим і сподівається на краще майбутнє».

У своїй Нобелівській лекції «На шляху до променистого міста» («Toward the Splendid City») Н. згадав свою подорож в Анди.

На небезпечного, повному ризику шляху в «блискаючий і таємний мир природи й самітності», сказав Н., він «знайшов все необхідне для поезії: самітність, природу й підтримку супутників». «Непереборної самітності не буває, — заявив поет, — всі шляхи ведуть до однієї мети: розповісти за допомогою творчої уяви, хто ми такі.

Я народився в далекій країні, відділеної від іншого миру відрогами гір. Я був самим зневіреним поетом на світі, і моя поезія була провінційної, надламаної й мрячної. Але я завжди вірив у людину. Я ніколи не втрачав надії».

Н., що помер від лейкемії в Сантьяго в 1973 р., був також лауреатом Міжнародної премії Миру (1950), міжнародної Ленінської премії Миру (1953), був визнаний гідним почесного ступеня Оксфордского університету, ряду інших нагород За роки творчості Н. опублікував понад 40 поетичні збірники, крім того, перекладав, писав віршовані драматичні добутки; всієї його книги — це постійний пошук, експеримент в області мови й композиції. «Таке враження, що Н.

— це не один поет, а цілий поетичний цех, — писав англійський критик і перекладач Аластер Рид. — Він не стільки шукав новий стиль, скільки відмовлявся від старого. Н. був багатоголосим поетом». Рене де Коста в монографії «Поезія Пабло Неруди» («The Poetry of Pablo Neruda») писав: «Його численні добутки займають центральне місце в розвитку испаноязичной поезії XX сторіччя».

Чилійський критик Фернандо Алегриа в 1962 р. помітив: «Усякий, хто з недовірою ставиться до поета через його політичні погляди, робить помилку, оскільки, проявляючи інтерес тільки до феєрверків випадкових пропагандистських випадів, він ніколи не зрозуміє щирого значення мистецтва Н., що прагне виразити душу латиноамериканських народів у тім стилі, що досягає вершин поезії іспанського барокко».

Далеко не всім критикам довелися по душі марксистські погляди Н. Наприклад, Андерсон Имберт в «Латиноамериканській літературі» («Spanish American Literature»пише, що «за звернення до комуністичного реалізму поет заплатив зарозумілістю, демагогією й нещирістю». У той же час Рид відзначає гуманізм Н.: «Білі ліричний поет масштабу Н. , людинолюбства Н. здається нам, у контексті нашого життя, наївним і неприйнятним, тим гірше для нашого життя».