Німець допоміг моїй бабусі

Німець допоміг моїй бабусі вижити Історію надіслав Балашов Олег Війна застала мою бабусю, Ємельянову Олександрові Гаврилівну, в 1941 році в селищі Карташевская, недалеко від м. Гатчина. У липні її чоловік пішов на фронт і майже в перші ж боях загинув. У бабусі залишилося двоє малолітніх дітей Уже у вересні селище було окуповано німцями. У Карташевской постійно перебував лише дуже невеликий гарнізон німецьких солдатів — буквально кілька людей для підтримки порядку й контролю над населенням. А от у селі Никольское, в 10 кілометрах, стояла велика німецька частина.

Як тільки німці окупували Никольское — вони розігнали всіх хворих із що перебуваєЭпиграф — там психіатричної лікарні ім. Кащенко. Психічно хворі люди до самої зими бродили по лісах Гатчинского району в одних тільки піжамах і босоніж. Незабаром після початку окупації почалися проблеми із продовольством. Їсти було абсолютно нема чого, тим більше не можна було прокормити двох дітей.

Бабусин батько відправився на пошуки продуктів у сусідні села й не повернувся. Як потім з’ясувалося, його затримав німецький патруль і до з’ясування відправив у табір під Сиверской, де він і просидів кілька місяців Щоб хоч както прокормити родину, бабусі довелося влаштуватися на роботу в пральню, що обслуговувала німецький штаб у Никольском. Рано ранком вона йшла за 10 км у Никольское й верталася вже затемна. За роботу давали продукти — хліб, цукор, картоплю. На це вже можна було існувати Незабаром за Олександрою Гаврилівною став доглядати офіцер з німецького штабу, кликали його Эмиль Моор. Він небагато знав росіянин, тому що його іншому був штабний перекладач, і розповідав, що в Бонні в нього залишилася мережа булочних і кондитерських магазинів, і що на воїнові він іти не хотів. Коли він довідався, що в неї двоє маленьких дітей — став допомагати продуктами.

Щотижня він приходив до бабусі й приносив целую сумку їжі. Однак незабаром вони втратили обережність. Както пізно ввечері по шляху з роботи бабусю зупинив німецький патруль — вона несла цілий кілограм вершкового масла й кілька банок консервів, небувала розкіш для того часу.

Німці відразу вирішили провести обшук у нас у будинку. На той час там уже нагромадилося досить продуктів для того, щоб німці зрозуміли, що відбувається. За рахунок їжі, що їй приносив Эмиль, жило вже кілька родин знайомих і сусідів. Повезло, що патрульні німці були зі звичайної польової частини, а не есесівці. Эпиграф — Вони довго стукалися у двері будинку, а потім ще довго чекали в сінях, поки мати Олександри Гаврилівни одягнеться й запалить у будинку скіпу — іншого висвітлення тоді не було.

За цей час мати встигла відкрити вікно в далекій кімнаті й викинути через нього мішок із продуктами в сніг. Не встигла вона сховати тільки мішок із цукром. Він стояв на крамниці в кухні. Коли німці ввійшли в будинок, вони знайшли тільки цей мішок і запитали «Що це?

«. Бабуся відповіла, що це сіль.

Вона знала, що німці дуже бридливі, і ніколи не будуть пробувати на смак, що це таке. Так і вийшло, патрульні повірили й пішли, але доповіли про подіюЭпиграф — своєму командуванню. Незабаром бабусю викликали на допит. Німецькому начальству изза цього випадку стало відомо про її зв’язок з Эмилем. Перед допитом друг Эмиля, той самий перекладач, встиг їй сказати: «Говори, що у всім винуватий Эмиль, він так просив, тоді все буде добре».

На допиті вона сказала, що в неї двоє маленьких дітей, і вона випрошувала в Эмиля продукти для них. Эмиль це підтвердив, сказав, що йому було шкода жінку з дітьми, і він давав їй їду. Після цього від бабусі відстали, а Эмиля відправили на передову під Ленінград. Через 5 місяців після його від’їзду в Олександри Гаврилівни народилася дочка — моя мама Эмиля бабуся ніколи більше не бачила.

Через 3 місяці після народження моєї мами, до бабусі заїжджав проїздом його друг. Він передав небагато продуктів і кілька фотографій Эмиля. Також він передав прохання Эмиля назвати дочка німецьким ім’ям Хельма.

У цей же самий час через селище відходили частини іспанської дивізії. По розповідях бабусі, іспанці були набагато злее німців. Могли просто так ударити й увесь час говорили, що росіянином повезло, що в селищі стояли німці, а не вони. А те б усім голови пооткручивали. Незабаром після цього Ленінградська область була звільнена російськими військами. Звичайно ж, Олександрі Гаврилівні довелося ретельно приховувати те, що в неї дитина від німця.

Ніхто із сусідів не здав її НКВД, але слухи по селищу однаково ходили. Фотографії довелося спалитися Навіть через піввіку в 90е роки приїжджаючи Эпиграф — на дачу в Карташевскую я не раз чув від місцевих бабусь про себе: «Геть, німець пішов». Зараз бабусі вже немає в живі. На жаль, ніяких зв’язків з Эмилем або його родичами не залишилося. Відомо тільки, що він жив у Бонні й у нього там було дві дочки. Зараз намагаюся знайти хоч какуюто інформацію про діда.