Обережно: власна дитина у класі!

Діти вчителів інколи бувають настільки прив’язані до своїх мам, що не розділяють дві важливі структурні одиниці життя — дім і школу, що тісно пов’язані між собою, але в той же час мають чітку грань, яку необхідно вміти розрізняти, визначаючи чіткі пріоритети в потрібному середовищі

Удома відносини будуються в основному на любові, а школа є насамперед виховною ланкою. Мама-вчитель: перевага чи недолік? Спробуємо розібратись.

24 години поруч

У кожного є свої захоплення, пристрасті чи просто звички. Ми захоплюємось певними речами, починаємо прив’язуватись до них і вводити у своє повсякденне життя. Дещо нас пов’язує із собою настільки, що неможливо уявити себе відокремленим від цієї частини. Людина має властивість любити, симпатизувати, звикати, ревнувати. Ми часто звикаємо до улюбленого взуття, стільця, навіть до звичайного олівця.

Звички нас полонять настільки, що дуже важко вводити у своє життя щось нове, необізнане. Якщо ж ми так сильно прив’язуємось до неживих речей, то як нас полонить любов до рідних, зокрема до матері? Любов до матері, материнська любов зображуються в усіх існуючих барвах багатьма письменниками, художниками, співаками і просто дітьми. Ця любов є винятковою, такою, що існує незалежно від простору, часу й обставин.

Вона просто існує… Не потребуючи в обмін нічого…

Неважливо, яка професія у твоєї найріднішої людини, яка в неї зачіска, хода тощо. Мама завжди залишається для нас найгарнішою, наймилішою, та й просто — найкращою! Чудово, коли вона поруч із тобою і вдень, і вночі, адже діти в будь-якому віці залишаються дітьми.

Нам завжди приємно відчувати себе захищеними, огорнутими пеленою затишку та надійності. Мама-вчитель є дуже позитивним явищем у тому плані, що дитина, навіть якщо це новий колектив, не відчуває абсолютного страху чи дискомфорту. Вона в будь-якій ситуації знає, що не залишиться сама, завжди поруч є людина, яка допоможе та прийде на допомогу або ж просто розділить радість. У даному випадку йдеться про дітей, які занадто прив’язані до матері.

Тобто або ті, хто залежний на духовному рівні, або ж ті, хто має занижену самооцінку.

Усе й усі під контролем!

Духовний зв’язок із матір’ю в кожного виявляється індивідуально. Добре, коли він має свої межі, певні кордони свого вираження. У кожному волевиявленні розум має переважати над серцем. Ми завжди мусимо пам’ятати, що живемо не на безлюдному острові, а серед людей.

У будь-кого є душа, яка має властивість переживати, ображатися, засмучуватись. Якщо кожний із нас перед наступним кроком озирнеться навкруги і зважить усі плюси та мінуси свого вчинку не лише для себе, а й для оточуючих, то світ стане яскравішим і добрішим!

Мамина присутність і любов, без сумніву, приємні й доречні лише тоді, коли не заважають іншим, не викликають у них образу та агресію. Викладач у школі має насамперед виконувати свої виховні обов’язки, що розповсюджуються на всіх без винятку учнів. Нерозуміння можливих негативних наслідків може призвести до руйнування особистості, формування людини, яка неспроможна знайти своє місце серед оточуючих.

Саме тому великим мінусом мами-вчителя є невміння, небажання чи просто нерозуміння шкоди, заподіяної від надмірної уваги та любові до власного чада.

Іншою проблемою у стосунках є постійний контроль. Він, звичайно ж, має бути присутнім, але досить обмеженим. Надмірна увага лише відволікає, зупиняє багато кроків, змушуючи постійно озиратись. Індивідуальність кожного з нас формується під впливом оточуючих. Народжуючись, дитина має певний характер, що у процесі життя підкорюється навколишньому світу.

Ми живемо серед безлічі різноманітних ситуацій та положень, і, якщо є бажання вижити, а саме — не просто вижити, а жити повноцінним життям, то необхідно виробити імунітет до віянь навколишнього світу. Не дарма кажуть: «Учитись необхідно на власних помилках». Самостійно крокуючи, ми освоюємось із багатьма радощами та труднощами, учимося правильно сприймати їх.

Лише власний досвід закарбовується в наших думках, якщо не назавжди, то на багато-багато років.

Школа — це колосальний багаж знань, відкриттів і досліджень, початкова база нашого світосприйняття. Тут ми навчаємось не лише грамотно писати, швидко читати. Насамперед на цьому етапі формується самостійне мислення, свідоме та обдумане розв’язання перших життєвих проблем. Контроль з боку матері-вчителя хоча і спрямований лише на позитив, однак гальмує більшість починань і досліджень.

У даному випадку виникає певний недолік для дитини, для її формування та зростання особистості.

Мама для всіх однокласників, або дитячі ревнощі

Складними виявляються стосунки близьких людей, засновані на грунті ревнощів. Бажання повністю володіти увагою, любов’ю, пошаною з давніх часів наштовхує нас як на героїчні вчинки, так і на вияви підлості. Дехто з нас ревнує тихо та спокійно, чим виражає свою істинну прихильність, справжню любов.

Протилежна сторона даної медалі — відвертий егоїзм, що супроводжується негативом та агресією. У даному разі дуже складно говорити про щирі почуття. В обох випадках стикаємося зі звичайним людським фактором, що в певній мірі обов’язково має право на існування поряд з іншими почуттями. Їх тісна взаємодія робить життя яскравішим і різнобічним.

Дитині, чия мама має розподіляти свою увагу на всіх без винятку учнів, буває досить складно із цим миритись. Ми всі звикли, що найрідніша людина завжди виділяє нас з-поміж інших, її любов, що вирізняється особливо ніжним ставленням, спрямована лише в наш бік. Призвичаїтись до того, що твоя мама за порогом школи стає мамою для всіх твоїх однокласників, іноді буває просто неможливо.

Ревнощі — взагалі непроста річ, з якою ми стикаємось майже на кожному кроці.

Учитель вдома чи мама у школі?

Якщо розглянути ситуацію, коли мама-вчитель викладає не у школі, де навчається її дитина, тут також можна віднайти як позитив, так і негатив. Безсумнівно, допомога в навчанні поза школою, наявність чутливого помічника в будь-яку хвилину не може не подобатися. Звичайно ж, дуже зручно й корисно спілкуватися з досвідченим фахівцем за кожним покликом, отримувати все більше й більше інформації. Дуже корисним у даному випадку є те, що допомога надходить від людини, з якою можна говорити на рівних або близьких мовах.

Спілкування відбувається не у формальній, а в домашній атмосфері, що сприяє швидшому розумінню та запам’ятовуванню. Це, безперечно, є великим плюсом. Але мінусом є той самий контроль, що переслідує дитину протягом цілої доби.

Це величезний психологічний тиск, і не кожна людина може його витримати.

Однак можна заглибитись у дану ситуацію з іншої сторони. Мама-вчитель — це колосальний тягар у спілкуванні між рідними людьми. Як мама, так і дитина можуть загубитись у своїх світах, просто переплутати їх.

Головним у житті найрідніших людей є любов і дружба, які неможливо замінити будь-якими іншими почуттями.

Чудово, якщо дані почуття вміло переплітаються, знаходять своє відображення в сімейній гармонії. Протилежністю цього є несумісність матері й дитини, коли вчитель і вдома залишається вчителем, коли його професійні обов’язки з виховання розподіляються на членів сім’ї. У даному випадку дитина відчуває певний страх, психологічний дискомфорт.

Мама перестає відігравати свою звичайну роль і може стати в певному роді чужою людиною. Зникають довірчі відносини, щирі розмови, виникає певний холод у стосунках. Це дуже страшна ситуація, адже головне виховання, базу для подальшого життя дитина отримує в сім’ї, головним чином від тієї самої мами. Як кажуть: «Як корабель запустиш, так він і попливе». Важливо не лише спрямувати дитину у правильному напрямку, а й по можливості контролювати цей курс.

Дуже страшними виявляються наслідки прогалин у спілкуванні та довірчих відносинах.

Складно визначити однозначно, чи мама-вчитель — це переваги чи недоліки. Як бачимо, тут є безліч плюсів і мінусів. Але з усього вищевикладеного можна зробити простий висновок: неважливо, хто за професією твоя мати, вона просто завжди має залишатись нею й намагатися чітко ставити грань між роботою та дитиною.

Так само й учень має залишатись учнем лише у школі.

Ми маємо намагатись робити наше суспільство кращим і добрішим, початок у цьому будівничому процесі роблять наші діти. І якщо кожної секунди пам’ятати, що ти людина і живеш серед людей, якщо не забувати, що твоя дитина є частинкою майбутнього, то в нас усе вийде!