Образи Василя Теркина й Івана Чонкина

В. Войнович, звичайно ж, не ставив метою у своєму романі-анекдоті пародіювати образ Василя Теркина, але, безсумнівно й те, що переклик образів Теркина й Чонкина, що називається, у наявності. І, природно, було б цікаво з’ясувати природу цього співвідношення. Для початку заглянемо в жанрові авторські визначення: в А. Твардовского — «книга про бійця», у В. Войновича -» роман-анекдот».

От як сам А. Твардовский у відповіді читачам пояснює назву жанру «книга»: «Узаконених жанрових ознак поеми, повісті або роману у віршах не виходило, а щось все-таки виходило, і це щось я позначив «Книгою про бійця». Мало значення в цьому виборі те особливе, знайоме мені з дитячого років звучання слова «книга» у вустах простого народу, що як би припускає існування книги в єдиному екземплярі (…) Слово «книга» у народному змісті звучить по^-особливому значно, як предмет серйозний, достовірний, безумовний».

И ще із приводу жанру: авторові важлива була «внутрішня» закінченість кожної окремої частини, глави, періоду, строфи. Адже «читач міг і не дочекатися моєї наступної глави: він був там, де й герой, — на війні»(1). Але при всій внутрішній цілісності «книги» зовнішні контури жанру трохи розмита: «Книга про бійця без початку, без кінця». Герой залишився живий, і, отже, їсти можливість довідатися об нього нових подвигах Підсумовуючи розмову про жанр добутку А. Твардовского, усвідомимо, що, з одного боку, це «книга без кінця», з іншого боку, вона законченна й самостійна на рівні окремих одиниць — частин, глав, періодів, строф, і, нарешті, що добуток це серйозне й значне. Перед нами лисичанська поема з відкритим фіналом «Життя й надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкина» В. Войновича — роман-анекдот.

Роман — це «більша форма епічного жанру літератури нового часу. Його найбільш загальні риси: зображення людини в складних формах життєвого процесу, многолинейность сюжету, що охоплює долі ряду діючих осіб, багатоголосся…».(2) У романі — саме життя, утиснуте в рамки художнього цілого, і вона, природно, більше їх, цих рамок. Тут народжується протиріччя між «завершенностью сюжетно — композиційної організації роману й незавершеністю життя героя, його особистих можливостей». (3) У романі й завершенность, і незавершеність одночасно. Кінець роману «развоплощает його, відкриваючи в ньому перспективи нового сюжетного розгортання, нового життя».

(4) Отже, роману властиві відкритість і просторікуватість Що стосується анекдоту, те це «дивний, навіть винятковий випадок, казус, курйоз», «словесна мініатюра з надзвичайно підвищеною питомою вагою окремого слова»(5) — явище явно единично-завершенное. В «Словнику літературознавчих термінів» згадується, що для анекдоту важливі дотепна кінцівка й він може мати сатиричне й жартівливе фарбування, тобто над ним можна й потрібно сміятися Словом, в А.

Твардовского ми маємо справу з добутком завершенно-незавершеним і серйозним. У В. Войновича — із завершенно-незавершеним і… несерйозним.

Жанрова природа добутків обох авторів подібна, але в той же час здобуває й зовсім полярне емоційне фарбування Тепер кілька слів про історію публікації, силі впливу й читацькій пошті обох книг. По виходу у світло книга А.

Твардовского викликала шквал листів цікавих, що радять, захоплених читачів. Любопитствовали читачі А. Твардовского про те, вигадане або дійсно існуюче в житті особа Василь Теркин; як була написана ця книга. Радили читачі А.

Твардовскому писати продовження книги про Теркине в післявоєнний час і забрати главу про те, як Теркин потрапив у госпіталь, адже він «не таковский хлопець».(6) По виходу у світло книга В. Войновича також викликала жвавий потік листів цікавих, що радять, захоплених і негодующих читачів. Любопитствовали читачі, хто він, цей автор, скільки гонорару відрізав за свою писанину, чи служив автор в армії, а якщо «увильнул», те з якої причини, і не » чиставиться автор до тих націй, що не вимовляє букви «р»? «Радили читачі В. Войновичу «припинити знущання над самим святим у народній пам’яті — полеглими народними захисниками» і вимагали дати спростування блюзнірському й злісному наклепу.

(7) Отже, виявлений ще один момент переклику досліджуваних добутків: схоже-несхожа доля. Обидві книги надзвичайно популярні. Але в першому випадку — масова народна любов, у другому — настільки ж масова любов-ненависть «Розміщення сил» у сюжетному просторі обох добутків подібна: і там, і там герой у трагічні роки Вітчизняної війни 1941-1945 років, на тлі й стосовно цього подіям Відзначаючи певну подібність, потрібно підкреслити, що схожість ця постійно «обертається» протилежністю Ця тенденція особи й карикатури, позитива й негатива проступає на рівні центральних героїв. Але для того, щоб неї виявити, цікаво було б зрозуміти, чому в Чонкине переглядає саме Теркин, що собою представляв цей, нічого не підозрює про свої батьківські гени, персонаж Василь Теркин із самого початку існувало як явище варіативне. І сам автор тому причиною.

Теркин народився з «куточка гумору» у газеті «На стражі Батьківщини» у період фінської кампанії 1939-1940 років. Правда, він був ще не Василем, росіянином «чудо — людиною», а просто Васею, «своїм хлопцем, якимось щасливим бійцем, фігурою умовної, лубочної».(8) Вася ніколи не сумує й весело робить свої подвиги Це ще перший начерк майбутнього «святого й грішного» російського солдата. І, до речі, цей Вася Теркин уже мав, як відзначає А. Твардовский, своїх «братів і однолітків, таких же щасливих героїв-баляндрасників, у раличних фронтових виданнях, тільки носили вони інші імена, наприклад, Іван Гвоздьов»(9), Фома Змістів. Вася Теркин тиражується й усередині оповідання «Книги про бійця». У главі » Теркин-Теркин» у нього з’являється двійник: Тільки Теркин Не Василь, а Іван.

(10) Теж орденоносець, теж бронебійник, гарний гармоніст. Для чого авторові знадобилося таке повторення? Для чого «за статутом кожній роті буде доданий Теркин свій»? Очевидно, щоб довести, що Теркиних багато, що Теркин є в кожному російському солдаті, що це — » людина-народ». (11) В А. Твардовского ж Теркин з’являється й ще раз, через майже десять років після написання «Книги про бійця», — у поемі «Теркин на тім світлі». Причому сам автор розглядає цю книгу не як продовження «Василя Теркина»: «Це річ зовсім іншими, обумовленими особливими завданнями сатирико-публіцистичного жанру».

(12) У тиражування Теркина внесли свою лепту й читачі-шанувальники «Книги про бійця». Незадоволені її закінченням, вони пропонували свої варіації на тему «Василь Теркин», роблячи його те артилеристом, то сапером, то танкістом. Тим самим, образ цей мав безліч відбиттів, вона — багатоликий.

Такий своєрідний герой Твардовского: він надзвичайно популярний, воістину народний герой, має нескінченну кількість варіантів, створюваних як різноманітними авторами, так і самим А. Твардовским, причому останній робить перемикання свого героя зі стихії справді драматичної, навіть трагікомічної, всатирическую. Природно, така багатоваріантність того самого персонажа створює плацдарм для наступних використань цього образа або його каркаса, або ж окремих його чорт У результаті Іван Чонкин перегукується з Василем Теркиним уже через саме ім’я.

При ближчому розгляді виявляється, що Теркина кличуть Василем Івановичем, а Чонкина — Іваном Васильовичем. Імена-Перевертиши явно вказують один на одного, як і двоскладові прізвища: Чон-Кин, Тер-кин. У Теркине сполучаються звичайність і геройство: Красотою наділений Не був він відмінної Не високий, не те, щоб мало, Але — герой героєм (12). Герой, що сполучає «невимушеність, розкутий гумор і найбільшу серйозність».(13) Герой теперішній, здійснюючий подвиг у захист Батьківщини. У ньому, по вираженню А.

Твардовского, природний розум, кмітливість не відрізняються зі справою. Безсумнівно, у Теркине є казкові риси.

А. Твардовский «не відразу відкриває справжні якості свого героя, що, як казковий Іван або Емеля, прикидається простачком і лише наприкінці є в теперішньому виді».(14) Теркин і в крижаній воді не тоне, і подвиг робить, балагурячи, і годинники лагодить, і може вгадати, де в бабки сало приховане: — Яработник. Я б будинку в справу вник — Будинок зруйнований — Я и тесля — Грубки немає. — Ипечник.

Я від нудьги — на всі руки Буду живий — моє із мною (110)