Останній період творчості Джорджа елиота

До останнього періоду творчості Джордж елиот ставляться три романи — «Фелікс Холт — радикал» (1866), «Миддлмарч» (1872) і «Даніель Деронда» (1876). Тут елиот розширює коло своїх тим, зображує майже всі шари англійського суспільства, багато місця приділяє економічним, юридичним, політичним питанням У ранній юності елиот була свідком виборчої реформи 1832 року, потім перед нею пройшли реформа 1867 року, що значно розширила коло виборців, і реформа 1872 року, що встановила таємне голосування. елиот була досить прониклива, щоб побачити, що ці реформи самі по собі не могли привести до істотних змін у суспільному ладі, не могли знищити суспільне зло.

«Мене завжди забавляє, — писала вона в одному з листів до друзів,- що люди, знайомі із практичним життям, можуть вірити в знищення підкупу за допомогою таємного голосування, може коли-небудь зникнути завдяки простому зовнішньому встановленню. Вони з таким же успіхом могли б сказати, що наше жіноче марнославство зникне від наказу, щоб жінки носили повстяні капелюхи й закриті плаття»‘. елиот бачила, що область політики після кожної реформи продовжує залишатися сферою темних ділків, безпринципних кар’єристів, байдужих чиновників. Політичні поступки панівних класів не викликають у неї ілюзій.

Звідси критичне зображення виборчої боротьби в «Феліксі Холте» і в «Миддлмарче». Дія роману «Фелікс Холт — радикал» формально ставиться до 30-м років XIX століття, але, по суті, у ньому відбитий і досвід політичного життя пізнішого періоду. Характерний образ буржуазного політикана Гарольда Тренсома. Тренсом — поміщик, перейнятий духом корисливості. Він їде на Схід і наживає есстояние фінансовими операціями. Зневажаючи традиціями, він вважає за можливе взяти собі в дружин ра-биню. Після її смерті він робить речення одній дівчині не тому, що любить її, а тільки тому, що в руках у неї — документи, що дають їй право відняти в Тренсома його маєток Який цей деляга в особистому житті, такий він і в політику.

Рід Тренсомов завжди голосував за торуй, але Гарольд бачить, що в торуй пет майбутнього, і виступає як радикал. Його дядюшка, з торуй, розглядає нот перехід в інший табір як спритний трюк, як продовження новими засобами спадкоємної боротьби з вігами, тому що Гарольд як радикал суперничає з кандидатом вігів. Під час виборчої кампанії він не гидує підкупами, демагогічними обіцянками, споюванням населення й розраховує використовувати робочі хвилювання для воно, щоб пройти в парламент. Коротше кажучи, Тренсом — типовий буржуазний політик, ділок без честі й совісти В «Миддлмарче» виборча боротьба зображена не більше світлими фарбами.

У центрі роману подвійна невдача — реформатора в політику Уила Ледислоу й реформатора в медицині доктора Лидгейта. Обоє вони щиро віддані своїй справі, але обоє зазнають поразки, тому що в них немає своїх засобів і вони змушені вдаватися до допомоги багатих людей, а тим самим цілком від них залежать. Молодий художник Ледислоу вирішив зайнятися політикою, заснував радикальну газету. Фінансує газету поміщик Брук, що, виставивши свою кандидатуру в парламент, раптом заговорив хльосткими радикальними фразами. Брук дуже зачудувався, коли газета противної партії обізвала його ретроградом. «Вони не розуміють значення слова, вони, напевно, хотіли сказати, що я руйнівник», — міркує він. Але газета знає, що пише: «Якби ми хотіли зобразити ретрограда в самому мерзенному значенні цього слова, то нам досить було б указати на людину, що вимагає реформ у нашій конституції, тоді як його власний маєток наведений їм у страшний занепад; який під видом філантропії захищає шахрая, що заслужив шибеницю, і в той же час холоднокровно дивиться, як п’ять чесних фермерів його ледве не вмирають із голоду; який повстає проти розбещення вдач, а сам обкладає важким оброком своїх орендарів; який кричить до хрипоти, викриваючи «гнилі містечка», і не обертає ніякої уваги на те, що в кожному полі його ферм коштують гнилі ворота.

. .» Все-таки елиот не відкидає начисто діяльності, спрямованої на поліпшення суспільних умов. Її позитивні герої — Холт, Ледислоу, Доротея Брук, Даніель Деронда — присвячують всі свої сили служінню суспільству. Але, у повній відповідності з політичним скептицизмом автора, майже всі вони разочаровиваются в політичній боротьбі й покладають надії на моральне перевиховання людства. Замість того, щоб брудній, продажній практиці буржуазних політиканів протиставити справді революційну політику, елиот зовсім відмовляється від політики, і це знижує значення створених нею позитивних образів Тренсому елиот протиставляє Фелікса Холта, якого вона вважає теперішнім радикалом. Холт не належить до представників панівних класів, які з корисливих міркувань заграють із радикалізмом. Він співчуває біднякам, тому що й сам бідно.

Він не хоче розбагатіти, не хоче навіть учитися,, закінчити утворення й стати лікарем, щоб не відірватися від рідного класу. Радикалізм Холта виростає з ідейних спонукань, і все співчуття автора на його стороні.

Як звичайно буває в елиот, це виражено й у сюжетному повороті: наречена Гарольда Тренсома естер разочаровивается в ньому, відмовляється від його речення й від своїх прав на маєток і з’єднується з Феліксом Холтом, щоб розділити з ним бідне трудове життя Характер Холта не позбавлений протиріч. Він проявляє надзвичайну принципову суворість до жіночих примх естер, наприклад, до її прагнення добре одягатися, і в той же час дуже добродушно ставиться до своїх політичних супротивників.

Лесли Стивен правильно зауважує, що Фелікс Холт викликав би більшу повагу читачів, будь він суворіше до ворогів і снисходительней до примх гарненької жінки Але саме уразливе місце в поглядах і поводженні Холта — його відношення до робочого питання. Він усіляко співчуває робітникам, проводить багато вечорів, розмовляючи з ними за кухлем пива, але ця його діяльність не має політичного характеру Фелікс Холт обурений звичайною практикою підкупу й споювання виборців, зокрема робітників, але робить звідси зовсім неправильний висновок, що робітником взагалі треба триматися осторонь від брудної справи виборів. Дія роману відбувається через рік після введення виборчого закону 1832 року. За цим законом робітники не діставали права голосу. Але все-таки їхній настрій і поводження могло впливати на хід висікшись В елиот виходить дивна картина: «поганий» радикал Тренсом не зневажає агітацією серед робітників, у результаті цієї агітації в день виборів відбуваються робочі хвилювання: углекопи витягають на вулицю власника копей, а потім ідуть громити поміщицьку садибу. «Гарний» радикал Холт — проти залучення робітників до політики. Побачивши, що виступ робітників неминуче, пі встає на чолі юрби тільки для того, щоб її «знешкодити».

За його розпорядженням шахтовласника не вбивають, а прив’язують до стовпа, і Холт веде юрбу, щоб того могли відв’язати й відвезти додому. Холт спершу попадає у в’язницю, як призвідник безладь, але йому вдається довести, що він приєднався до робітників лише для того, щоб перешкодити їм, і всі поміщики округу посилають прохання про помилування Холта. Таким чином, в елиот ідеальним героєм виявляється радикал, що у вирішальну мінуту поводиться як типовий ліберал, очолює боротьбу робітників тільки для того, щоб верней неї обезглавити