Печорин — портрет свого покоління

Твір по літературі: Печорин — портрет свого покоління

У романі «Герой нашого часу» Михайло Юрійович Лермонтов торкає тих же проблем, які часто звучать у його лірику: чому розумні й енергійні люди не можуть знайти собі місце в житті, чому вони «старяться в бездіяльності»? Роман складається з п’яти частин: «Бела», «Максим Максимич», «Тамань», «Князівна Мері», «Фаталіст». Кожна з них представляє самостійний добуток і в той же час є частиною роману. Центральне місце у всіх повістях займає образ молодого офіцера Печорина. Не випадкова дія роману відбувається на Кавказі, куди в той час засилали людей, критично настроєні до самодержавства. Туди, як відомо, засилали Пушкіна й Лермонтова. Печорин належить до цієї категорії людей

Розкриваючи складний і суперечливий характер Печорина, автор показує нам його в різних життєвих ситуаціях, у зіткненні з людьми різних соціальних шарів і національностей: з контрабандистами, з горцями, з молодою дівчиною-аристократкою, із представниками дворянської молоді й інших діючих осіб. Перед нами з’являється образ самотньої, розчарованої людини, що ворогує зі світським суспільством, хоча й сам є його частиною

У віршах Лермонтова образ такої людини намальований у романтичних тонах, поет не розкривав у своїй ліриці причин появи такого героя. А в романі «Герой нашого часу» Лермонтов зображує Печорина реалістично. Письменник намагається показати, як на характер людини впливає середовище, у якій він живе. У Печорина дуже багато загального з Євгенієм Онєгіним з однойменного роману у віршах Пушкіна. Однак Печорин живе іншим часом, це людина тридцятих років XIX століття, і розчарування цієї людини в навколишнім його суспільстві сильніше, ніж в Онєгіна. Печорин народився й виріс в аристократичній сім’ї. Природа наділила його гострим розумом, чуйним серцем і твердою волею. Але кращі якості цієї людини виявилися не потрібні суспільству. «Кращі мої почуття, боячись глузування, — говорить Печорин, — я ховав у глибині серця». Він закохувався й був любимо; зайнявся наукою, але незабаром зрозумів, що слави й щастя вона не дає. А коли він зрозумів, що в суспільстві немає ні безкорисливої любові, ні дружби, ні справедливих гуманних відносин між людьми, йому стало нудно.

Печорин шукає гострих відчуттів, пригод. Розум і воля допомагають йому перебороти перешкоди, але він усвідомлює, що його життя порожнє. І це підсилює в ньому почуття туги й розчарування. Печорин добре розбирається в психології людей, тому легко завойовує увага жінок, але й це не приносить йому відчуття щастя. Він, як і Онєгін, «не створений для блаженства сімейного життя. Жити, як люди його кола, він не може й не хоче».

В історії із князівною Мері, що Печорин закохав у себе, підкорив своїй волі, він з’являється і як «жорстокий мучитель», і як глибоко страждаюча людина. Змучена Мері викликає в ньому почуття жалю. «Це ставало нестерпним, — згадує він, — ще мінута, і я б упав до ніг її». Лермонтов створив правдивий образ свого молодого сучасника, у якому відбилися риси цілого покоління. У передмові до роману він писав, що Печорин — «це портрет, складений з пороків нашого покоління, у повному їхньому розвитку».

У назві роману звучить іронія письменника над своїм поколінням і над часом, у якому воно живе. Печорин, звичайно, не герой у буквальному значенні цього слова. Його діяльність не можна назвати героїчної. Людина, який би міг принести користь людям, витрачає свої сили на порожні заняття

Автор не прагне не засудити Печорина, не зробити його краще, ніж він є. Потрібно відзначити, що М. Ю. Лермонтов з більшою майстерністю розкрив психологію свого героя. Критик Н. Г. Чернишевський відзначав, що «Лермонтова цікавив сам психологічний процес, його форма, його закони, діалектика душі…» Високо оцінив роль Лермонтова в розвитку соціально-психологічного роману й Л. Н. Толстой